Від різкого звуку біпера обоє вони здригнулися. Мартін відразу ж підвівся і підійшов до внутрішнього телефону. Деніс стежила за ним поглядом. Її тягнуло до нього від першого дня їхнього знайомства, а його почуття гумору й дивовижна чуйність вабили все більше й більше. І ось тепер, коли він зізнався, що невдоволений своїм становищем, коли виявив свою вразливість, це зробило його ще дорожчим і ближчим.
Спостерігаючи за Мартіном, поки він розмовляв, вона подумала про ще одну грань їхніх взаємин. Він подарував їй силу, що дозволила урвати інший, згубний для неї зв’язок. Ще в коледжі Деніс познайомилася й була засліплена одним невропатологом, що спритно грав на її почуттях. Знеособлена роз’єднаність студентів викликала у Деніс потребу знайти собі друга. До того в неї ніколи не виникало сумнівів, що вона зможе поєднати родинне вогнище й роботу з людиною, яка глибоко розуміє медицину — фах, що вимагає цілковитої самовіддачі. Річард Друкер, її коханець, був достатньо проникливий, щоб підтримувати в неї це почуття й удавати, наче він цілком його поділяє. Але все було не так. Кілька років він морочив її, не даючи жодних обіцянок, але майстерно плекаючи в неї почуття, що вона не зможе обійтися без нього. Дівчина не могла з ним порвати, навіть зрозумівши, що він собою являє, і навіть перенісши приниження, дізнавшись про його інтрижки з іншими. Вона поверталася, наче побитий пес, щоб знову зазнати образ, із марною надією, що він, нарешті, зміниться й стане тим, ким себе удавав. Надія перетворювалася на відчай, і, зрештою, вона стала сумніватися не в тому, що досі ще не подорослішала, а в своїй жіночій привабливості. Лише знайомство з Мартіном звільнило її від цієї мани.
І зараз, коли Мартін повертався до столу, Деніс відчула хвилю вдячності й ніжності, водночас усвідомлюючи, що він значно досвідченіший від неї і боячись думати про майбутнє, якого він, можливо, й не хотів.
— Не щастить мені сьогодні, — сказав Мартін, сідаючи навпроти неї. — Телефонував Рейнольдс. Розтинати Маріно не будуть.
— Мені здається, що повинні були б, — здивувалася Деніс, знов перейшовши на медицину.
— Звичайно ж. Розтинати мав їхній патологоанатом, але, беручи до уваги Маннергеймове побажання, передав тіло до відділення патології. Ті зателефонували родичам, просячи згоди — і родина заперечила. Певно, вони страшенно засмучені…
— Зрозуміло, — промовила Сенгер.
— Я гадаю… — задумливо проказав Філіпс. — Чорт забирай!..
— Чому б тобі не розшукати знімків хворих із підтвердженим розсіяним склерозом і не подивитися, чи немає там таких самих змін?
— Т-а-а-к, — зітхнув Філіпс.
— Ти міг би хоч трохи подумати про бідну дівчину, а не тільки про власні невдачі й розчарування.
Мартін кілька хвилин уважно дивився на Деніс і та відчула, що переступила дозволену межу. Але вона й гадки не мала читати нотацій. Раптом обличчя його потеплішало й він посміхнувся.
— Ти маєш рацію! — вигукнув він. — І ти навіть гадки не маєш, яку фантастичну ідею щойно мені підкинула.
Просто навпроти столу, за яким сидів реєстратор невідкладної, були сірі двері з табличкою КІМНАТА ПЕРСОНАЛУ НЕВІДКЛАДНОЇ ДОПОМОГИ. Це було приміщення для інтернів і лікарів, хоча й відпочивали в нім рідко. В глибині містилася вбиральня з чоловічим душем. Лікарі-жінки мусили підійматися нагору, до кімнати відпочинку медичних сестер. Уздовж бокової стіни розташувалися три маленькі кімнатки з двома ліжками в кожній, але користувалися ними нечасто й лише для того, щоб на хвильку здрімнути. На більше ніколи не лишалося часу.
Доктор Уейн Томас опустився в одне з вигідних крісел у кімнаті відпочинку. Це був допотопний шкіряний монстр, зі швів якого, наче з відкритих ран, стирчала набивка.
— Гадаю, Лін Ен Лукас справді хвора, — переконано сказав він.
Навколо, хто спершись на стіл, хто сидячи на дерев’яних стільцях, зібралися доктор Хаггенс, доктор Кароло Лангоне, терапевт, доктор Ральф Лоурі, хірург, доктор Девід Гарпер, гінеколог, та доктор Сін Фарнворт, окуліст, та стояло ще двоє лікарів, вивчаючи дані ЕКГ.
— Гадаю, ви маєте на неї види, — цинічно посміхаючись, сказав Лоурі. — Протягом цілого дня до вас не потрапляла така пташка, ось ви й маєте привід, щоб покласти її в своє відділення.