Диктофон клацнув і спинився, і Мартін повернувся разом із кріслом. На його обличчі з’явилася задьориста посмішка, і він потирав руки, наче шекспірівський крутій.
— Ти саме вчасно, — вигукнув він.
— Що ти надумав? — поцікавилася вона, вдаючи ляк.
— Ходімо, — проговорив Філіпс, виводячи її з кабінету.
Біля стіни стояла каталка з крапельницею, білизною та подушкою. Щире здивування Деніс викликало в Мартіна посмішку. Він рушив коридором, штовхаючи каталку поперед себе. Деніс наздогнала його біля ліфта для хворих.
— Значить, це я наштовхнула тебе на фантастичну ідею? — спитала вона, допомагаючи завезти каталку до кабіни.
— Звичайно, — відказав філіпс, натискаючи на кнопку «Підвал». Двері зачинилися.
Вони опинилися в утробі лікарні. Сплетені на кшталт кровоносних судин трубки розбігалися на всі боки, скручуючись і наповзаючи одна на одну, наче в агонії. Розсіяне світло розташованих на великій відстані одна від одної флуоресцентних ламп пробивалося крізь густі дротяні ковпаки. Світлі плями різко контрастували з довгими тьмяними смугами поміж ними. Навпроти дверей ліфта висіла табличка: ТРУПАРНЯ. ДОДЕРЖУВАТИСЯ ЧЕРВОНОЇ ЛІНІЇ.
Ця лінія тягнулася кривавим слідом посередині коридора, прокреслюючи звивистий шлях крізь темні переходи, круто згинаючись, коли коридор розгалужувався. Нарешті, підлога так різко пішла вниз, що Мартін ледве втримував каталку в руках.
— Заради всього святого, що ми тут робимо? — спитала Деніс. Її голос разом із звуком їхніх кроків луною рознісся в безживному приміщенні.
— Побачиш, — відповів Філіпс. Посмішка зникла з його обличчя і голос став напруженим. Природну дотепність заступила нервова непевність у розумності власних намірів.
Коридор несподівано розсунувся, утворивши величезну підземну печеру. Освітлення тут було так само тьмяне, і стеля на рівні даху двоповерхового будинку губилася в пітьмі. В лівій стіні виднілися зачинені двері до печі, де спалювали відходи. Було чути жадібне сичання вогню.
Просто перед ними двостулкові двері, що розчинялися на обидва боки, вели до трупарні. За кілька кроків перед ними червона лінія на підлозі уривалася з різкою необоротністю. Філіпс спинив каталку і підійшов до входу. Штовхнув одну стулку, зазирнув до середини.
— Нам пощастило, — сказав він, повертаючись до каталки. — Ми тут одні.
Деніс неохоче рушила за ним.
Трупарня являла собою велике занедбане приміщення, доведене до такого стану руйнації, що нагадувало один із розкопаних портиків Помпеї. Зі стелі звисали на дротах численні абажури-дашки, але лампочки були всього в декількох. Підлогу було залито цементом, змішаним із дрібною морською рінню, а стіни вкривала потріскана й подекуди оббита керамічна плитка. В центрі кімнати виростало з підлоги підвищення з давньою мармуровою плитою для розтинів. Нею не користувалися з двадцятих років, і тут, серед цієї руйнації, вона нагадувала поганський вівтар античних часів. Тепер розтини відбувалися на п’ятому поверсі, серед сучасного обладнання з нержавійки.
Уздовж стін тягнулися численні двері. Одні — громіздкі дерев’яні — нагадували холодильники для туш у м’ясній крамниці. Від протилежної стіни під кутом відходив коридор. По ньому в цілковитій пітьмі можна було дістатися до дверей, що виходили на далекий закуток лікарняної території. Стояла могильна тиша, яку порушувало тільки падіння рідких крапель у раковину і кроки Філіпса й Сенгер.
Мартін спинив каталку й повісив крапельницю.
— Тримай! — проказав він, простягаючи Деніс кінець чистого простирадла й жестом наказуючи обгорнути ним подушку.
Сам Мартін рушив до важких дерев’яних дверей, витягнув шпильку із клямки й насилу відсунув стулку. Холодна пара вирвалася крізь щілину, осідаючи на плямисту підлогу.
Мартін розшукав вимикач, озирнувся й побачив, що Деніс навіть не поворухнулася.
— Сюди! Й не забудь каталку!
— З місця не зрушу, поки ти не поясниш, що відбувається, — відгукнулася вона.
— Вважай, що ми в п’ятнадцятому сторіччі.
— Що ти маєш на увазі?
— Збираємося викрасти труп в ім’я науки.
— Лізи Маріно? — з недовірою спитала Деніс.
— Саме так.
— Що ж, я не збираюся брати в цьому участі, — вона повернулася, наче збираючись порятуватися втечею.
— Не роби дурниць, Деніс. Усе що мені потрібно — томограма й рентгенівський знімок. Після цього тіло повернеться сюди. Сподіваюся, ти не думаєш, що я збираюся тримати його в себе?