Але це його не спинило. Він розшукав Ренді Джекобса, одного з хлопців, що працювали в відділенні ввечері. До обов’язків Ренді входило розкладати по течках знімки, зроблені протягом дня й підбирати потрібні на наступний день. Він займався на фармакологічному факультеті, талановито грав на флейті й мав відкриту, лагідну вдачу. Мартін знав його як дотепного, працьовитого й справного співробітника.
Для початку Мартін попрохав Ренді підібрати знімки хворих з першої сторінки. Їх було близько шістдесяти. Спритному як завше Ренді знадобилося двадцять хвилин, щоб викласти перед Філіпсом купу бічних проекцій черепа. Але Філіпс почав не з того, про що просив Майклз. Він став уважно розглядати плівки, вкладені в альтернатор, не в силах побороти спокусу відразу ж виявити додаткові випадки патологічної щільності тканин, такі самі, як у Маріно та Лукас. Послуговуючись аркушем паперу з дірочкою як пристроєм для обмеження поля зору, він натисканням педалі міняв знімок за знімком. Проглянув уже половину, коли з’явилася Деніс.
— Як поєднати твої заяви про палке бажання втекти з клінічної радіології й те, що ти вивчаєш рентгенограми, коли вже майже північ?
— Дурниця, звичайно ж, — погодився Мартін, відкидаючись на спинку фотеля й протираючи очі кісточками пальців, — але мені принесли ці плівки, а я й подумав — дай подивлюся, раптом виявлю ще такі ж зміни, як у Маріно й Лукас.
Деніс підійшла до нього ззаду й погладила йому шию. Погляд у Мартіна був зморений.
— І знайшов? — поцікавилася вона.
— Ні, — сказав Філіпс, — але я проглянув лише десяток знімків.
— Кола можливих кандидатур не звузив?
— Що ти маєш на увазі?
— Ну, досі ти натрапив на два випадки. Обидва свіжі, хворі — жінки, обом близько двадцяти.
Філіпс щось буркнув, поглянувши на купу плівок перед собою. А подумки визнав, що Деніс таки має слушність. І водночас здивувався, чому це не спало на думку йому самому.
Вона пройшла разом із ним до головного комп’ютера, безперервно розповідаючи про події напруженого вечора в невідкладній. Даючи машині нове завдання, він слухав краєчком вуха. Запитав прізвища й кодові номери хворих жінок віком від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти, що робили знімок черепа протягом останніх двох років. Коли друкуючий пристрій ожив, то видав один лише рядок. У ньому говорилося, що до блока пам’яті не введено програми розшуку рентгенограм за статтю хворих. Філіпс змінив запит. Коли пристрій знову запрацював, літери стали з’являтися з запаморочливою швидкістю. Але тривало це недовго. Список налічував усього сто три прізвища. Побіжний перегляд установив, що трохи менше від половини складали жінки.
Новий список більш припав до смаку Ренді. Він сказав, що обсяг першого деморалізував його. Молодий чоловік швидко розшукав сім конвертів, заявивши, що їх вистачить, поки він шукатиме решту.
Повернувшись до кабінету, Мартін зізнався собі, що вже цілком виснажився і навіть ентузіазм його від утоми починає підупадати. Кинув плівки перед альтернатором і обійняв Деніс, притиснувши її до себе. Його голова упала їй на плече. Вона обхопила його спину під лопатками. Так вони стояли якийсь час, мовчки спираючись одне на одного.
Нарешті Деніс підвела очі, поглянула Мартінові в обличчя й відкинула його світле волосся з чола. Він не розплющив очей.
— Скажімо так: день скінчився, — проговорила Деніс.
— Не стану заперечувати, — погодився Філіпс, розплющуючись. — Чому б тобі не піти до мене? Мені все ще трохи не по собі. Хочеться поговорити.
— Поговорити?
— Гаразд, робитимемо все, що ти схочеш.
— На жаль, певна — мене викличуть до лікарні.
Філіпс жив у будинкові під назвою Тауерс. Збудований медцентром, він стояв поруч із лікарнею. Хоча проектували його без усякої фантазії, він був новий, надійний і напрочуд вигідний. До того ж він стояв на березі річки, і Мартінове помешкання виходило вікнами на воду. Деніс жила в старому будинкові, в одному із занедбаних завулків. Вікна її квартири на третьому поверсі виходили в замкнений колодязь.
Мартін нагадав, що його житло не далі від лікарні, аніж приміщення чергового лікаря у відсіку для медсестер, яким могла користуватися Деніс, і втричі далі від її власної квартири.
— Викличуть — то викличуть, — сказав він.