— Ти знайшов якесь пояснення, чому зник мозок Маріно? — спитала Деніс, повертаючи Мартіна до дійсності.
— Ні, — відповів Філіпс. — Але так чи інакше, винний в цьому Маннергейм.
Вони чекали ліфта під величезним незграбним канделябром.
— Збираєшся щось робити?
— Не знаю, що я можу зробити. Але безумовно мені кортить дізнатися, чому його вийняли.
Найкрасивішим у квартирі Філіпса був вид на річку та витончено вигнуту лінію мосту. Нічим іншим це житло не відзначалося. Філіпс переїхав сюди несподівано. Він зняв помешкання по телефону й по телефону ж Домовився з фірмою про меблі. Ось що він одержав: канапу, двоє приставних столів, кавового столика, кілька стільців для вітальні, обідній гарнітур і ліжко з нічним столиком для спальні. Небагато, але йому здавалося, що все це ненадовго. Філіпс не замислювався над тим, що живе тут уже чотири роки…
Мартін не пив, але цієї ночі йому схотілося розслабитися і він плюснув собі трохи віскі на кубики льоду. Як чоловік вихований, він запропонував випити й Деніс, але вона, як Мартін і сподівався, закрутила головою. Вона пила вино, чи — іноді — джин з тоніком, але, безумовно, не тоді, коли чергувала. Натомість вона взяла собі з холодильника склянку апельсинового соку.
У вітальні Деніс слухала Мартінову балаканину, сподіваючись, що вона скоро вичерпається. Її не цікавили ні дослідження, ані зниклий мозок. Вона не могла забути, що він їй освідчився. Думка про те, що в нього, певно, серйозні наміри, хвилювала, а головне, дозволила їй зізнатися самій собі, який він дорогий для неї.
— Життя буває дивовижне… — вів далі Мартін. — Протягом одного дня воно робить стільки дивних віражів…
— Що ти маєш на увазі? — спитала Деніс, сподіваючись, що він заговорить про їхні взаємини.
— Вчорашній день. Я навіть гадки не мав, що ми підійшли так близько до створення програми для аналізу рентгенограм. Якщо все й далі…
Терпець Деніс урвався. Вона підвелася, підвела і його й потягнула ззаду за сорочку, говорячи, що він має розслабитися й забути про лікарню. Подивилася на його розгублене обличчя й спокусливо посміхнулася, даючи знати, що зараз можна робити все.
Філіпс збагнув, що зациклився на своєму, і сказав, що прийде до тями під душем. Це було не зовсім те, на що Деніс розраховувала, але він запросив її до ванної за компанію. Вона спостерігала за ним через скляну перегородку, за якою висів душ. З одного боку скло було матове, з другого — мало нерівну поверхню, і оголене, надзвичайно жадане тіло Мартіна набувало то м’якіших, то різкіших обрисів.
Вимившись, Мартін перекрив воду й, схопивши рушника, вийшов з кабіни. Деніс з огидою відзначила, що він досі розповідає про комп’ютер і про лікарів. З досадою вона вирвала з його рук рушника і взялася розтирати йому спину. Потім повернула його обличчям до себе.
— Зроби мені таку ласку, — промовила вона, удаючи, наче дуже сердиться, — заткни пельку.
Потім обхопила його руками й вивела з ванної. Зніяковілий Філіпс дозволив відвести себе до зануреної в пітьму спальні. Там, перед панорамою сріблястої річки й величезного мосту, Деніс обійняла його й пристрасно поцілувала.
Мартін миттєво відгукнувся на її поклик. Але не встиг він її роздягнути, як біпер заповнив кімнату вимогливими сигналами. Якийсь час вони не випускали одне одного з обіймів, віддаляючи неминуче й насолоджуючись цією близькістю. Без жодного слова вони зрозуміли, що їхні взаємини стали іншими, вищими.