— Гаразд, забудемо про Маріно, — промовив він. — Я виявив іншу хвору з такою ж рентгенологічною картиною. Якась Елен Маккарті. На жаль, вона загинула в автомобільній катастрофі. Але її труп розтинали тут, у медцентрі, і зафіксований мозок передали до нейрохірургії. Я хотів би отримати доступ до цього мозку.
— А я хотів би, щоб ви не плуталися в мене під ногами. Я зайнятий чоловік. Я реально піклуюся про здоров’я хворих, а не просиджую штани, цілими днями роздивляючись картинки.
Маннергейм обернувся і пішов геть.
Філіпс відчув приплив люті. Йому хотілося закричати «Нахабний провінційний вилупок!» Але він не зробив цього. Це було б саме тим, на що Маннергейм розраховував, можливо, навіть хотів. Натомість Мартін ударив хірурга по ахіллесовій п’яті, що про неї знали всі. Спокійним, певним значущості ситуації голосом Мартін сказав: «Докторе Маннергейме, вам потрібний психіатр».
Маннергейм різко обернувся, готовий до сутички, та Філіпс уже вийшов з кімнати. Для Маннергейма психіатрія була цілковитою антитезою всього, що він обстоював. Він ставився до неї, як до трясовини безглуздої нісенітниці, і почути, що сам він потребує допомоги психіатра, було найжахливішою образою, яку тільки можна уявити. Сліпий від люті, хірург вломився в двері гардеробної, зірвав забризкані кров’ю операційні капці і пожбурив їх у далекий кут кімнати. Вони вдарилися об індивідуальні шафки й рикошетом відлетіли під мушлі вмивальників.
Потім він схопив трубку настінного телефону й зателефонував у два місця, розмовляючи гучним голосом. Спершу він набрав номер директора лікарні, Стенлі Дрейка, а потім зв’язався із завідувачем радіології, доктором Геролдом Голдблаттом, з притиском говорячи кожному, що він бажає, аби Мартіна Філіпса закликали до порядку. І перший, і другий слухали його мовчки: Маннергейм був впливовою особою в їхній лікарні.
Філіпс не належав до людей, яких легко розсердити, але коли він дістався до свого кабінету, все в ньому вирувало.
Коли він увійшов, Гелен підвела очі від паперів:
— Пам’ятайте, за п’ятнадцять хвилин у вас лекція для студентів;
Філіпс пробурмотів щось дуже тихо. На його подив, Деніс сиділа перед альтернатором і вивчала історії хвороб Маккарті та Каллінз.
— Старий, не хочеш чогось перехопити?
— Часу немає для другого сніданку, — кинув Філіпс, падаючи в крісло.
— Ти в чудовому гуморі.
Спершись ліктями на письмовий стіл, він затулив обличчя руками. Запала хвилинна тиша. Деніс поклала історії хвороби і підвелася.
— Пробач, — промовив Мартін крізь зуби. — Ранок був важкий. Ця лікарня здатна ставити неймовірні перепони на шляху будь-якого розумної пошуку. Можливо, я випадково натрапив на значуще радіологічне відкриття. Але, здається, цей заклад має намір відбити в мене охоту займатися відкриттями.
— Гегель писав: «Ніщо велике в цьому світі не було здійснене без пристрасті», — сказала Деніс, і в очах у неї засвітилися вогники. На останньому курсі улюбленим її предметом була філософія, і вона виявила, що Мартінові подобалося, коли вона легко цитувала великих мислителів.
Філіпс нарешті відірвав руки від обличчя й посміхнувся.
— Я мав би виявити трохи більше пристрасті вчора вночі.
— Лишаю тобі право витлумачити ці слова в даному контексті. Навряд чи, гадаю, Гегель мав на увазі те ж саме, що й ти. В кожному разі, я збираюся поснідати. Ти певен, що не можеш піти зі мною?
— Жодної можливості. За п’ятнадцять хвилин лекція для студентів.
Деніс рушила до дверей.
— Між іншим, продивляючись історії Коллінз і Маккарті, я звернула увагу що в обох було по кілька типових мазків з шийки матки, — Деніс затрималася біля дверей.
— Гадав, що з гінекологією в них усе гаразд, — сказав Філіпс.
— Все, окрім мазків у обох. Атипові, іншими словами, не відверто патологічні, а просто не зовсім нормальні.
— Це рідко зустрічається?
— Ні, але хвора має бути під наглядом, поки вони не стануть нормальними. Жодного запису про повернення до норми я не бачила. Ну, можливо, це нічого й не значить. Але подумала, що варто сказати про це. Бувай!
Філіпс лишився за столом, намагаючись пригадати історію Лізи Маріно. Йому здалося, що там теж згадувалося про мазки. Виглянувши в кімнату, де сиділа секретарка, Філіпс почекав, поки Гелен відчує його погляд.
— Нагадайте, щоб я зайшов по обіді до гінекологічної клініки.