Філіпс поклав направлення й історію хвороби на місце якраз тоді, коли технік став маніпулювати столом. Голова хворого повільно увійшла в отвір сканера, наче в пащу страховища. Швидким поглядом ще раз перевіривши положення голови, технік перейшов до кімнати, де був установлений пульт управління.
— Відійдіть на хвилину від вікна, — сказав Філіпс. Четверо студентів миттю послухалися й підійшли до комп’ютера, на якому нетерпляче мигтіли лампочки. Як Філіпс і передбачав, юнаки були настільки вражені, що стали слухняними.
Технік замкнув двері, що з’єднували два приміщення, і зняв із гачка мікрофон.
— Лежіть абсолютно нерухомо, містере Шіллер. Не ворушіться. — Вказівним пальцем технік натис кнопку пуску на пульті управління.
В кімнаті для сканування схожа на бублик велетенська маса, що оточувала голову Шіллера, стала стрибкоподібно обертатися, наче головне коліщатко годинникового механізму. Клацання — гучне для містера Шіллера — долинало приглушеним до тих, хто був по інший бік перегородки.
— Там зараз відбувається ось що, — сказав Мартін. — Під кожним кутом машина робить за оберт двісті сорок рентгенівських знімків.
Один із студентів повернувся до своїх колег, зобразивши на обличчі цілковите нерозуміння. Мартін зігнорував цю вихватку. Він затулив обличчя руками і кінчиками пальців доторкнувся до очних яблук. Обережно потер повіки, потім промасажував скроні. Він ще не пив кави й почувався розбитим. Звичайно він заходив до лікарняного кафетерію, але сьогодні заняття зі студентами не лишили для цього часу. Як помічник головного нейрорадіолога, Філіпс завше надавав великого значення вступному курсові з нейрорадіології і незмінно вів його сам. Цей добровільно взятий на себе обов’язок перетворився на болючу скалку, бо забирав час від дослідницької роботи. На перших двадцятьох-тридцятьох заняттях він утішався враженням, що справляли на студентів його вичерпні знання з анатомії мозку. Але згодом це відчуття притупилося. Тепер заняття радували його лише тоді, коли траплявся очевидно обдарований студент, але в нейрорадіології таке бувало не надто часто.
За кілька хвилин бубликоподібний сканер перестав обертатися, зате ожив комп’ютер. Ця вражаюча система нагадувала пульт управління в науково-фантастичному фільмі. Всі погляди перенеслися з хворого на мигтіння лампочок. Тільки Філіпс сидів, опустивши очі, й намагався відірвати клаптичок мертвої шкіри біля вказівного пальця. Думки його були далеко.
— Протягом дальших тридцяти секунд комп’ютер одночасно розв’яже сорок три тисячі двісті рівнянь для визначення щільності тканин, — пояснив технік, з радістю перебираючи Філіпсові функції. Філіпс це заохочував. Фактично він сам читав студентам лише загальні лекції, віддаючи практичні заняття аспірантам кафедри нейрорадіології та висококваліфікованим технікам.
Підвівши голову, Філіпс подивився на студентів, що приголомшені завмерли перед комп’ютером. Перевівши погляд на вікно в свинцевій рамі, Філіпс побачив лише голі ноги містера Шіллера. За мить у драмі, що розігрувалася, хворий став забутим персонажем. Машина цікавила студентів незрівнянно більше.
Над аптечкою висіло маленьке люстерко, і Філіпс поглянув на себе. Він ще не голився, і відросла за добу щетина їжачилась на всі боки. Він завше приходив у відділення на добру годину раніше від усіх інших співробітників, і в нього виробилася звичка голитися в кімнаті для переодягання хірургів. Він завів такий порядок: уставав, бігав підтюпцем, приймав душ і голився в клініці, а потім пив каву в кафетерії. Це давало дві години для наукової роботи, протягом яких його ніхто не відволікав.
Продовжуючи дивитися в люстерко, Філіпс запустив руку в своє густе рудувате волосся і відкинув його назад. На кінчиках волосини були світліші, ніж біля корінців, і дехто з медсестер навіть кпив із Філіпса, говорячи, начебто він удається до хімії. Нічого не могло бути далі від правди. Філіпс рідко згадував про власну зовнішність, і коли не мав часу забігти до лікарняного перукаря, сам карнав свою гриву. Але попри неувагу до зовнішності, Філіпс був цікавий мужчина. Йому виповнився сорок один рік, і зморшки, що нещодавно прорізалися навкруг рота й очей, лише окреслили риси, які раніше здавалися хлоп’ячими. Тепер він мав суворіший вигляд, і хворі останнім часом відзначали, що він радше подібний до телевізійного ковбоя, аніж до лікаря. Ця не позбавлена підстав оцінка втішила його. На зріст Філіпс трохи не дотягнув до шести футів. Попри худорлявість мав атлетичну будову. І за обличчям його не можна було прийняти за вченого. Лице його було кощаве, з прямим носом і виразним ротом. Глибокий розум найяскравіше відбився в рухливих світло-голубих очах. Він з відзнакою скінчив Гарвард 1966 року.