— Про це, дорогесенька, — сказала Елен Коуген, — ви мусите розпитати міс Блекмен. — Реєстраторка миттєво відчула зацікавлення Філіпса. — Я не лікар, — вона засміялася, розраховуючи переважно на нього. — Сідайте. Міс Блекмен скоро вийде. — Після всього, що вона стерпіла цього дня, Крістін Ліндквіст не мала більше сил тамувати розчарування.
— Мені пообіцяли, що мене приймуть відразу ж, — сказала вона реєстраторці, додавши, що в неї болить і паморочиться голова, вранці було щось дивне із зором, і вона справді не може сидіти й чекати, як напередодні. — Будь ласка, відразу ж скажіть міс Блекмен, що я тут. Вона дзвонила й казала, що мене не затримають.
Крістін повернулася і пішла до стільця, що стояв навпроти Філіпса. Рухалася вона повільно, наче боячись втратити рівновагу.
Коли Елен Коуген зустрілася поглядом з Філіпсом, вона зробила великі очі, говорячи, що дівчина безпричинно вимоглива, та все ж підвелася й пішла шукати сестру. Мартін повернув голову, щоб подивитися на Крістін. Його мозок гарячково шукав зв’язку між нетиповими пап-мазками і нечіткими неврологічними симптомами. Крістін заплющила очі, і Філіпс міг роздивлятися дівчину, не бентежачи її. Він подумав, що їй близько двадцяти. Філіпс розгорнув історію хвороби Кетрін Коллінз і похапцем гортав сторінки, аж поки не дійшов до першого запису невропатолога. Головний біль, запаморочення, скарги на зір — ось із чим вона прийшла до лікаря.
Він знову поглянув на Крістін Ліндквіст. Невже ця жінка, що сидить навпроти нього, дасть таку ж радіологічну картину? Філіпсові це здалося можливим. Після всіх труднощів, що він з ними зустрівся, намагаючись зробити додаткові знімки інших хворих, думка про те, що він виявив свіжий випадок, надзвичайно приваблювала. Він міг отримати надійні рентгенограми, починаючи з дня, коли виявилися перші симптоми хвороби.
Набравши сміливості, він підійшов до Крістін і торкнув дівчину за плече. Від несподіванки та здригнулася, змахнувши з обличчя пасмо світлого волосся. Зляканий вираз додав їй особливої беззахисності, і Мартін раптом збагнув, яка дівчина гарна.
Ретельно вибираючи слова, Мартін відрекомендувався. Сказав, що він з відділення радіології і що почув, як вона розповідала реєстраторці про свої, відчуття. Сказав, що бачив рентгенограми чотирьох дівчат зі схожими симптомами і вважає, що їй, можливо, варто було б зробити рентгенограму черепа. Він; особливо підкреслив, що це робиться суто з міркувань перестороги і що їй не слід тривожитися.
Для Крістін лікарня була повна несподіванок. Коли вона прийшла вперше — напередодні — її змусили чекати кілька годин. Сьогодні ж вона зустріла^ лікаря, який, очевидно, піклувався про хворих.
— Недуже мені подобається лікарня, — промовила вона. Хотіла додати «і лікарі», але подумала, що це буде надто нечемно.
— Чесно кажучи, я ставлюсь до неї так само, — відповів Філіпс. Він посміхнувся. Ця приваблива молода жінка відразу ж йому сподобалася, і він захотів захистити її. — Але рентген не забере багато часу.
— Я все ще почуваюся недобре, і, гадаю, мені краще якнайшвидше повернутися додому.
— Знімок не забере багато часу, — сказав Філіпс. — Обіцяю вам. Лише один. Я сам відведу вас.
Крістін вагалась. З одного боку, вона відчувала, відразу до лікарні. З другого — все ж почувалася негаразд, і турбота Філіпса справила на неї враження.
— Ну як? — наполягав він.
— Гаразд, — нарешті погодилась Крістін.
— Чудово. Як довго ви пробудете тут?
— Не знаю. Сказали — недовго.
— Прекрасно. Не йдіть без мене, — попрохав Мартін.
За кілька хвилин Крістін викликали. Майже одночасно прочинились інші двері і з’явився доктор Гарпер.
Філіпс упізнав Гарпера. Він іноді зустрічав його в лікарні й біля неї. Він ні за що не звернув би на нього уваги, але цієї сяючої лисини важко було не помітити. Філіпс підвівся й відрекомендувався. Запала незручна пауза. Як звичайний лікар, Гарпер не мав власного кабінету, а оскільки обидва приміщення було зайнято, розмовляти їм було ніде. Вони вийшли до вузенького коридорчика.
— Чим можу прислужитися? — спитав Гарпер з певною підозрілістю.
У візиті помічника завідувача нейрорадіологією до гінекології було щось дивне, оскільки їхні інтереси й специфіка були на протилежних краях медичного спектра.
Філіпс почав розпитувати здалека, поцікавившись, як укомплектовано їхнє відділення, чи довго Гарпер працює в лікарні і чи подобається йому його фах. Гарпер відповідав стисло, і його маленькі оченята сердито бігали по Філіпсовому обличчі, коли він пояснював, що при університетській клініці постійно працюють двомісячні курси підвищення кваліфікації лікарів. Він додав, що випускників курсів, як правило, запрошували в штат, якщо вони складали відповідний іспит.