— Тут скільки хочеш мікроскопів. Дивися сам.
Звернення було надто безцеремонне навіть як для колеги з іншого відділення, але Мартін примусив себе погамувати роздратування.
— Вже кілька років не дивився, — сказав він. — Крім того, це мозок. Я ніколи не був сильний у галузі мікроскопічних досліджень.
— Краще було б до ранку почекати невропатолога, — порадив Барнес.
— Результат потрібний терміново, — сказав Мартін.
Філіпсові ніколи не зустрічалися легкі на підйом гладуни, і цей патологоанатом підтверджував попередні враження.
Барнес неохоче взяв зрізи й помістив один під мікроскопом. Вивчив його, потім узяв наступний. Перегляд усіх забрав у нього близько десяти хвилин.
— Цікаво, — промовив він, — ось на, поглянь на це. — Він відсунувся, щоб Філіпс міг подивитися.
— Бачиш отвір? — спитав Барнес.
— Так.
— Там раніше була нервова клітина.
Філіпс поглянув на Барнеса.
— На цих зрізах з помітками червоним парафіновим олівцем є ділянки, де нейрони або відсутні, або в кепському стані, — сказав лікар. — Незрозуміло, бо зовсім немає слідів запалення. Не маю гадки, що це. Я визначив би це як «розсіяну загибель окремих нейронів, походження невідомого».
— Навіть не хочете припустити, що могло стати причиною? — перепитав Філіпс.
— Ні-и…
— А вам не здається, що це розсіяний склероз? — запитав Філіпс.
Лікар скорчив гримасу, наморщив лоба.
— Може. Іноді при розсіяному склерозі трапляється пошкодження сірої речовини, хоча частіше вражається біла. Але вигляд інший. Запалення було б виражене яскравіше. Але для цілковитої певності мені треба було б забарвити на мієлін.
— А як щодо кальцію? — спитав Філіпс. Він знав, що кальцій серед небагатьох інших речовин заважав рентгенологічному визначенню щільності тканини.
— Нічого, що говорило б про наявність кальцію, не бачу. Але для певності треба забарвити тканину.
— Ще одне, — промовив Філіпс. — Я хотів би мати зріз із потиличної долі, — він поплескав по кришці банки.
— А мені здалося, що ти хотів лише, щоб я поглянув на зрізи, — сказав Барнес.
— Абсолютно правильно. Я не прошу вас дивитися мозок, зробіть зрізи, — день був невдалий, і Мартін не мав наміру сперечатися з ледачим патологоанатомом.
У Барн0са вистачило глузду промовчати. Він узяв скляну банку й перевальцем пішов до анатомічного театру. Філіпс рушив за ним. Черпаком Барнес дістав мозок з формаліну і поклав на стійку з нержавійки поруч із раковиною. Розмахуючи великим анатомічним ножем, він попросив Філіпса вказати, яка саме частина його цікавить. Після цього Барнес зробив кілька зрізів завтовшки в пів-дюйма й занурив їх у парафін.
— Анілізи завтра. На що дивитися?
— Шукайте все, що можете згадати, — порадив Філіпс. — І ще одне цього разу останнє. Ви знаєте наглядача трупарні, який працює вночі?
— Маєщ на увазі Вернера?
Філіпс кивнув.
— Не дуже. Він трохи дивакуватий, але надійний і добрий працівник. Він тут уже багато років.
— Не думаєте, що він займається брудними справами?
— Гадки не маю. А що він міг би робити?
— Що завгодно. Продавати гіпофізи для гормонів росту, золоті зуби, якісь особливі послуги…
— Не знаю… Та, гадаю, мене б це не здивувало.
Після тривожних хвилин у відділенні нейрохірургії Філіпс почувався особливо незатишно в підвалі, коли вздовж червоної смуги йшов до трупарні. Величезне, темне, схоже на печеру приміщення, з якого двері вели до трупарні, виглядало як ідеальна декорація для середньовічної п’єси жахів. Кварцове вікно в дверцятах до сміттєспалювача світилося в темряві, наче око циклопа.
— На Бога, Мартіне, які ж дідьки тебе опосіли? — промовив Філіпс, намагаючись утримати хоча б рештки сміливості.
Від учора в трупарні нічого не змінилося. Підвішені на дротах козирки абажурів без лампочок робили вигляд приміщення таємничим і неземним. У повітрі стояв слабкий запах тління. Двері до холодильника було розчинено, і звідти назовні виривалися світло й зимний туман. Тишу порушувала тільки вода, що крапала з крана. Філіпс підійшов до холодильника і зазирнув досередини. Вернер намагався упоратися з якимось трупом. Той, напевно, впав з каталки, тому що Вернер незграбно намагався підняти й покласти оголене закостеніле тіло на ноші з коліщатками. Філіпс міг би допомогти, але лишився на місці й дивився. Коли Вернерові вдалося помістити тіло на каталку, Мартін ступив усередину холодильника.
— Вернере! — Мартінів голос звучав глухо.
Наглядач зігнув ноги в колінах і підняв руки, наче дикун, готовий кинутися в атаку. Філіпс налякав його.