— Хочу поговорити з вами, — сказав Філіпс. Він вирішив поводитися як людина, що не терпить заперечень, та його голос звучав слабко. В оточенні мерців його рішучість де й ділася. — Я свідомий вашого становища і не хочу чинити вам ніяких неприємностей. Але мені потрібна інформація.
Впізнавши Філіпса, Вернер розслабився, але не поворухнувся. З його рота виривалися маленькі хмаринки охолодженої пари.
— Мені треба розшукати мозок Лізи Маріно. Мені байдуже, хто взяв його й для чого. Мені необхідно подивитися на нього для наукової роботи.
Вернер стояв наче статуя. Якби не видно було, як він дихає, його можна було б прийняти за одного з покійників.
— Послухайте, — сказав Мартін, — я заплачу. Ніколи в житті нікому він не давав хабарів.
— Скільки? — спитав Вернер.
— Сто доларів, — сказав Філіпс.
— Я нічого не знаю про мозок Маріно.
Філіпс подивився на його похололе обличчя. За цих обставин він почувався безсилим.
— Гаразд. Потелефонуйте мені в радіологію, якщо раптом щось згадаєте.
Він повернувся й вийшов, та в коридорі раптом помітив, що вже не йде, а біжить у бік ліфтів.
Філіпс увійшов до зовнішнього холу будинку, де мешкала Деніс, і став читати таблички з прізвищами. Він приблизно знав, де її квартира, але їх було так багато, що кожного разу доводилося шукати знову. Натиснувши чорну кнопку, він чекав, поклавши руку на круглу ручку дверей, поки пролунає сигнал і автоматичний замок пустить його.
Судячи з запаху всередині будинку, всі мешканці тушкували на обід цибулю. Філіпс пішов угору сходами. В будинку був ліфт, але якщо кабана стояла не на першому поверсі, чекати її доводилося надто довго. Деніс проживала на третьому, і Філіпс нічого не мав проти такої прогулянки. Але на останньому марші відчув, як він стомився. День був виснажливий.
Деніс знову перемінилася. На її обличчі не лишилося слідів утоми, і вона зізналася, що задрімала після ванни. Блискуче волосся, звільнене від шпильки, спадало м’якими хвилями. На ній була рожева атласова кофтинка і штани відповідного кольору, які щільно облягали ноги і оголювали їх якраз настільки, щоб змусити розігратися уяву. Частина втоми відразу ж полишила Мартіна. Його завше дивувала здатність Деніс скидати з себе лікарняну діловитість, хоча він і розумів: вона надто була певна своїх розумовий здібностей і могла дозволити собі поблажливо ставилися до своїх жіночих фантазій. Ці дві рідкісні й чудові якості були цілковито врівноважені.
Коли двері зачинилися, вони обнялися і без жодного слова рушили до спальні. Мартін потягнув її на ліжко. Спершу вона віддавалася пасивно, отримуючи задоволення від його нетерпіння, але згодом бажання прокинулось і в ній, і її пристрасть зрівнялася з його.
Певний час вони лежали поруч, насолоджуючись близькістю і бажаючи зберегти в пам’яті радість, яку дали одне одному. Нарешті Мартін підвівся, спираючись на лікоть, і провів пальцем по витонченій лінії її носа та вустах.
— Здається, наші взаємини зовсім виходять з-під контролю, — сказав він, усміхаючись.
— Згодна.
— Протягом кількох тижнів я відчував певні симптоми, але тільки два дні тому з упевненістю поставив діагноз. Я люблю тебе, Деніс.
Для Деніс це слово ще ніколи не важило так багато. Мартін раніше не говорив про любов, навіть зізнаючись, як багато вона для нього значить.
Вони легенько торкнулися одне одного вустами. Слова були зайві, а цей порух надав їхній близькості нового виміру.
— Освідчуючись тобі, — сказав Мартін через кілька секунд, — я трошки боюся. Медицина вже зруйнувала попереднє моє почуття, і як би вона не зробила цього знову…
— Не думаю.
— А я боюся. Вона якимось чином тримає тебе бранцем, вимагаючи дедалі більшого викупу.
— Але ж мені це все теж зрозуміле.
— Не певен. Тобі ще рано, — промовив Мартін. Він розумів, що останні його слова прозвучали поблажливо, але знав, — зараз Деніс не можна буде переконати, що завідування відділенням перетворює повсякденне заняття медициною в таку ж жорстоку конкуренцію, як і більшість інших професій. Крім того, Філіпс не міг забути, як задирливо, по-ворожому поставився до їхнього зв’язку Голдблатт. Тому занепокоєння його було небезпідставне.
— Гадаю, що розумію більше, ніж тобі здається, — сказала Деніс. — Думаю, ти змінився після розлучення. До нього ти, як багато хто із сильних чоловіків, вірив, що основне задоволення знайдеш у роботі. Мені здається, що тепер твої погляди змінились. Гадаю, ти усвідомив, що найбільше задоволення прийде від твоїх взаємин з людьми.