Коли прибирання було закінчено, Філіпс виписав до свого списку номери історій хвороб Коллінз та Маккарті й дати, коли вони відвідували гінекологію. Після цього поквапився вздовж головного коридора радіології і пройшов через основну залу, де аналізували рентгенограми. На площадці натиснув кнопку виклику ліфта згори, дедалі гостріше відчуваючи, що справа невідкладна. Він усвідомив, що Крістін Ліндквіст — ходяча бомба сповільненої дії. Бо для того, щоб на звичайному рентгенівському знімкові з’явилися сліди радіації, рівень її мав бути дуже високий. Але для того, щоб розшукати дівчину, йому треба буде знайти пояснення всіх таємничих явищ минулого тижня. На власний подив, Мартін застав Бенджамена Барнеса на робочому місці. Гладке тіло звисало з табурета. Патолог, можливо, й не був приємною людиною, але Мартін мусив з повагою поставитися до його професійного фанатизму.
— Що приводить вас сюди дві ночі поспіль? — поцікавився лікар.
— Мазки Папаніколау, — пояснив Філіпс без жодної преамбули;
— Думається, ви притягнули зріз, який слід негайно подивитися, — саркастично припустив Барнес.
— Ні, мені потрібна лише інформація. Я хочу знати, чи може викликати радіація атиповий пап-мазок?
Перш ніж відповісти, Барнес замислився.
— Ніколи не чув про щось таке, але, поза сумнівами, застосування радіоактивних елементів з терапевтичною метою може мати вплив на клітини шийки матки і, відповідно, на пап-мазки.
— Якби ви подивилися на атиповий мазок, ви могли б установити, чи не опроміненням він спричинений?
— Можливо, — відповів Барнес.
— Пам’ятаєте зрізи, що я просив вас подивитися вчора ввечері? — вів далі Філіпс. — Ділянки мозку. Чи не могли помічені вами ушкодження нервових клітин бути наслідком опромінення?
— Щось я сумніваюся, — відповів Барнес. — Опромінення мусили б скеровувати з прицільною точністю. Адже сусідні з пошкодженими клітини мали здоровий вигляд.
Філіпс напружено міркував, намагаючися поєднати ці несполучні факти. Хворі отримували певну дозу радіації, таку, щоб вона виявилася на рентгенограмі, однак на клітинному рівні одна клітина була цілком зруйнована, а інші поруч — цілі.
— Пап-мазки зберігаються? — спитав він нарешті.
— Думаю, що так. Принаймні певний час. Але не тут. У лабораторії цитології, а там робочий день, як у банку. З’являться лише вранці після дев’ятої.
— Дякую, — сказав Філіпс, зітхаючи. Він подумав, чи не спробувати йому проникнути до лабораторії просто зараз. Можливо, зателефонувати Рейнольдсові… Він уже збирався йти, аж тут йому майнула інша думка. В історії хвороби фіксують лиш факт наявності пап-мазка чи дають картину патології?
— Гадаю, що друге, — відповів Барнес. — Результати зберігаються на плівці. Щоб ознайомитися з ними, слід знати лише номер історії хвороби.
— Величезне спасибі, — сказав Філіпс. — Знаю, ви зайняті, і не хочу забирати вашого часу.
Барнес подякував легким порухом голови і відразу ж приставив око до мікроскопа.
Комп’ютерний термінал патології було відокремлено від лабораторії кількома перегородками. Підсунувши стільця, Філіпс сів перед агрегатом. Він був такий самий, як і термінал радіології, і великий, схожий на телевізійний, екран містився безпосередньо за клавіатурою. Діставши список п’яти хворих, Філіпс надрукував ім’я Кетріц Коллінз, потім номер її хвороби й код пап-мазка. Після паузи на екрані стали з’являтися літери, наче хтось друкував їх. Спочатку стрімко виникло ім’я Кетрін Коллінз, потім, після невеликої перерви — дата, коли брали перший пап-мазок, а за тим: ДОСТАТНІЙ МАЗОК, ГАРНА ФІКСАЦІЯ, ВІДПОВІДНЕ ЗАБАРВЛЕННЯ. КЛІТИНИ ВИЯВЛЯЮТЬ НОРМАЛЬНИЙ ПОДІЛ ЯДЕР. ЕСТРОГЕННИЙ ЕФЕКТ НОРМАЛЬНИЙ: 0(20)80. ПАТОГЕННІ РЕЧОВИНИ МАЙЖЕ НЕ ПРОСТЕЖУЮТЬСЯ. РЕЗУЛЬТАТ: НЕГАТИВНИЙ.
Філіпс поглянув на дату, коли брали перший мазок, поки машина друкувала дальші відомості. Число відповідало тому, що було у Філіпсовому спискові. Знову поглянувши на дисплей комп’ютера, Філіпс, не вірячи власним очам, прочитав, що другий пап-мазок також нормальний.
Філіпс звільнив екран від даних і ввів ім’я Елен Маккарті, номер її хвороби та відповідний код. У животі йому все стислося, коли машина почала видавати інформацію. Результат був той самий — негативний.
Спускаючись сходами, Філіпс почувався приголомшеним. Він звик вірити тому, що читав у історії хвороби, особливо коли йшлося про результати лабораторних аналізів. Вони давали об’єктивну картину, а симптоми й враження хворого були суб’єктивні, Філіпс знав, що є можливість помилок у лабораторних аналізах, хоча й незначна. Він також усвідомлював, що міг не помітити чи хибно витлумачити щось на рентгенограмі. Але між малоймовірною помилкою і зумисним фальшуванням результатів пролягала величезна відстань. Фальшування було наслідком змови, і Філіпс відчув, що він теж несе за це відповідальність.