Мартін прокинувся, коли сонце було вже майже в зеніті. Він озирнувся, щоб переконатися, чи не стежать за ним. У парку тепер було багато людей, але жоден, здавалося, не звертав на Мартіна ніякої уваги. Повітря вигрілося і він дуже спітнів. Коли він підвівся, то відчув, що від нього зле відгонить. Виходячи з парку, поглянув на годинника, і був вражений — вже пів на одинадцяту.
За кілька кварталів він побачив грецьку кав’ярню. Згорнувши старе пальто, поклав його під столик. Він конав з голоду і замовив яйця, домашню смаженю, бекон, підсмажений хліб та каву. Пройшов до крихітної чоловічої вбиральні, але вирішив не приводити себе до ладу. В такому вигляді ніхто не прийме його за лікаря. Якщо його шукають — кращого маскування не вигадати.
Допиваючи каву, він виявив у кишені зібганий список п’яти хворих: Маріно, Лукас, Коллінз, Маккарті та Ліндквіст. Невже ці п’ятеро й те, що відбулося з ними, могли бути якось пов’язані з тим дивовижним фактом, що його переслідує влада? Але навіть якщо так — навіщо вони намагаються вбити його? І що сталося з цими жінками? Невже їх убили? Невже все це могло бути пов’язане з сексом та злочинним світом? Якщо так, то яка роль радіації і навіщо в це уплуталося ФБР? Можливо, існувала якась загальнонаціональна змова, в яку було втягнено всі лікарні?
Мартін замовив ще кави. Тепер він був певен, що відповідь на всі загадки ховається в медичному центрі університету Гобсона. Але він знав, що саме там на нього чекатимуть. Іншими словами, лікарня була для Мартіна найнебезпечнішим місцем. І однак єдиним, де він мав змогу з’ясувати, що ж відбувається. Не допивши кави, Філіпс пішов углиб кав’ярні, де висів автомат. Перший дзвінок був до Гелен.
— Докторе Філіпсе? Я рада чути ваш голос. Де ви є? — Її інтонації були напружені.
— Я не на території лікарні.
— Я здогадуюся. А де?
— А чому це ви цікавитеся? — спитав Мартін.
— Просто з цікавості, — відповіла Гелен.
— Скажіть, — проговорив Філіпс, — мене розшукував хто-небудь… Наприклад, люди з ФБР?
— Чому вас має розшукувати ФБР?
Тепер Мартін був майже переконаний, що Гелен під спостереженням. Не в її манері було відповідати питанням на питання, особливо на таке абсурдне — про ФБР. За звичайної ситуації вона просто сказала б Мартінові, що він збожеволів. Сенсон, або один з його агентів, сидить біля неї. Філіпс різко повісив трубку. Йому доведеться подумати, яким іншим шляхом отримати необхідну інформацію з лікарні і з його ж власного відділення.
Наступний дзвінок був також до лікарні. Мартін попросив розшукати доктора Сенгер. Менш за все він хотів, щоб вона зараз ішла до гінекології. Але її ніде не могли знайти, а передавати щось Мартін боявся. Повісивши трубку, він набрав номер Крістін Ліндквісг. Сусідка Крістін відповіла після першого ж сигналу, та коли Філіпс назвав себе й поцікавився Крістін, дівчина сказала, що не може йому нічого повідомити і що краще? він не дзвонив. І поклала трубку.
Вернувшись до столика, Філіпс розгорнув свій список. Дістав ручку й написав: «Сильна радіоактивність у мозку молодих жінок (? у інших частинах тіла); хворим повідомляли, що в них є патологія в пап-мазках, на той час як мазки нормальні; нарешті, неврологічна картина чимось нагадує розсіяний склероз». Філіпс втупився в написане. Думки його крутилися по одному шаленому колу. Тоді він дописав: «Нервове відділення — гінекологія — поліція — ФБР», і далі: «Вернер — некрофілія». Здавалося, не існувало нічого, що могло б пов’язувати ці ланки, але єдине, що уявлялося Мартіну справді реальним, — те, що в центрі перебуває гінекологічне відділення. Якби йому вдалося встановити, чому пап-мазки без будь-яких підстав називали атиповими, можливо, він щось і зрозумів би.
Раптом його охопила хвиля відчаю. Напевно, він зустрівся з чимось більшим, ніж може впоратися. І попереднє його життя з щоденними турботами й неприємностями вже не здалося таким поганим. Він радо змирився б з надокучливою буденністю, якби міг лягти ввечері в ліжко, обіймаючи Деніс. Мартін не був релігійний, але раптом спіймав себе на. тому, що намагається укласти угоду з Богом — якщо він його звільнить від цього кошмару, Мартін ніколи не скаржитиметься на життя.
Він поглянув на аркушик паперу на столі й відчув, як на очі набігають сльози. Чому саме на нього полює поліція? В цьому не було сенсу.
Він знову підійшов до телефону й ще раз попробував зв’язатися з Деніс, але марно. У відчаї він зателефонував до гінекологічного відділення й поговорив з реєстраторкою.