Вона мала тепер нові підстави бути вдячною Флорентіно Арісі, бо відразу після появи мерзенних публікацій він послав до «Справедливості» повчального листа про етичну відповідальність преси та обов’язок ставитися з повагою до чужої честі. Листа там не було надруковано, але автор надіслав копію до «Комерційного вісника», найдавнішої і найповажнішої серед газет Карибського узбережжя, і ця газета надрукувала його на першій сторінці. В листі, підписаному псевдонімом «Юпітер», було стільки розважливих, глибоких та блискуче сформульованих аргументів, що його автором вважали когось із найвідоміших місцевих письменників. То був єдиний голос посеред пустельного океану, але прозвучав він гучно і почули його далеко. Ферміна Даса відразу вгадала, хто автор листа, хоч ніхто їй цього й не сказав, бо впізнала деякі думки й Прочитала навіть одну буквальну фразу з моральних роздумів Флорентіно Аріси. Отож прийняла вона його зі щирим почуттям, яке мовби відродилося на пустирищі її розпуки.
І саме в ті дні, одного суботнього надвечір’я Америка Вікунья, зайшовши до спальні на вулиці Вікон, чисто випадково, не шукаючи умисне, знайшла в незамкненій на ключ шафі машинописні копії роздумів Флорентіно Аріси та рукописні листи Ферміни Даси.
Доктор Урбіно Даса зрадів, коли поновилися візити, що так збадьорювали його матір. На відміну від своєї сестри Офелії, яка прибула на першому ж фруктовозі з Нового Орлеана, тільки-но довідалася, що Ферміна Даса водить дивну дружбу з чоловіком досить сумнівної з морального погляду репутації. Її тривога сягнула критичної точки вже після першого вівторка, коли вона увіч переконалася, як фамільярно і самовпевнено почував себе Флорентіно Аріса в їхньому домі, як перешіптувалися та мило сварилися, мов юні закохані, її мати з гостем, що засидівся до пізньої ночі. Те, що для доктора Урбіно Даси було зворушливою душевною спорідненістю двох самотніх старих людей, Офелія сприймала як порочну форму таємного співжиття. Такою завжди була Офелія Урбіно, настільки схожа вдачею на донью Бланку, що, здавалося, вона доводилася їй рідною дочкою, а не онукою по батьківській лінії. Була горда як і вона, пихата як і вона, — як і вона жила керуючись забобонами. Була нездатна припустити, що між чоловіком та жінкою може існувати невинна дружба навіть у п’ятирічному віці, а тим паче — у вісімдесятирічному. В одній гострій суперечці зі своїм братом вона сказала, що бракує тільки, аби Флорентіно Аріса злігся з матір’ю на її вдовиному ложі, отоді б, мовляв, він утішив її по-справжньому. Доктор Урбіно Даса не мав духу, щоб висловити сестрі свою незгоду, ніколи він не зважувався сказати їй що-небудь усупереч, але втрутилася його дружина, спокійно заявивши, що кохання на вік не зважає. Офелія мало не луснула з люті.
— Кохання не має глузду вже у нашому віці! — викрикнула вона. — А в їхньому — це просто свинство!
Вона з такою затятою рішучістю пообіцяла віднадити від дому Флорентіно Арісу, що це дійшло до вух Ферміни Даси. Мати покликала дочку до спальні, як робила завжди, коли не хотіла, щоб розмову почули слуги, і попросила її повторити свої звинувачення. Офелія не стала їх пом’якшувати: вона, мовляв, переконана, що Флорентіно Аріса, чия схильність до протиприродних збочень ні для кого не таємниця, прагне до сумнівних взаємин, які можуть завдати добрій славі їхньої родини ще більшої шкоди, ніж злочини Лоренсо Даси чи безневинні походеньки Хувенала Урбіно. Ферміна Даса вислухала дочку, не сказавши й слова, навіть не кліпнувши очима, та коли та виговорилася, вона стала зовсім іншою, так наче враз повернулася до життя.
— Я шкодую лише, що не маю сили, аби дати тобі доброї хлости, якої ти заслуговуєш за своє нахабство і брудні думки, — сказала вона Офелії. — Але ти зараз же покинеш цей дім, і присягаюся тобі прахом своєї матері, що поки я жива, твоєї ноги в ньому не буде!