— Аж не віриться, як можна ночувати себе щасливою протягом багатьох років, здолати стільки труднощів, стільки непорозумінь, хай їм грець, — і не знати, чи це кохання чи ні.
Коли вона виговорилася, хтось погасив місяць. Пароплав сунув уперед своєю розміреною ходою, ступаючи однією лапою, потім другою, — мов величезний звір, що підкрадається до своєї жертви.
Ферміна Даса отямилася від тривожних роздумів.
— А тепер іди, — сказала вона.
Флорентіно Аріса потис їй руку, нахилився й хотів поцілувати її в щоку. Але вона зупинила його, сказавши своїм хрипким і лагідним голосом:
— Не треба. Від мене тхне старою бабою.
Вона чула, як він вийшов у темряві, чула його кроки на сходах, чула, як він перестав існувати для неї до наступного дня. Ферміна Даса припалила ще одну сигарету і, поки курила, побачила доктора Хувенала Урбіно в його бездоганному лляному костюмі, з його професійною пунктуальністю, з його сліпучою принадністю та офіційно узаконеною любов’ю — він прощався з нею, махаючи своїм білим капелюхом з корабля минулого. «Ми, чоловіки, — бідолашні раби забобонів, — сказав він їй одного разу. — І навпаки, коли жінці закортить віддатися тому чи тому чоловікові, нема такого паркану, через який вона не перестрибнула б, нема фортеці, яку вона не зруйнувала б, нема жодного правила моралі, якого вона не переглянула б аж до основи. Сам Бог у такому випадку її не зупинить».
Ферміна Даса сиділа нерухомо до самого світання, думаючи про Флорентіно Арісу і уявляючи собі не пойнятого розпачем хлопця, що сидів на чатах у парку Євангелістів, спогад про якого не збуджував у ній навіть іскорки смутку, а такого, яким він був тепер, немічного й кульгавого, проте реального чоловіка, який тепер постійно був поруч із нею, але не завжди знав, як йому слушно повестися. Поки пароплав, чахкаючи парою, брався проти течії назустріч першим рожевим барвам уже близького світанку, вона благала Бога тільки про те, щоб Флорентіно Аріса зрозумів, з чого йому почати, коли завтра вони знову зустрінуться.
Він усе зрозумів як треба. Ферміна Даса розпорядилася, щоб стюард дав їй поспати, скільки вона захоче, і коли прокинулася, на її нічному столику стояла ваза з білою, свіжою і ще вогкою від роси трояндою, а біля вази лежало послання від Флорентіно Аріси на стількох аркушах, ніби він почав писати його, тільки-но попрощався з нею, послання спокійне, де він намагався лише виразити душевний стан, у якому перебував від учорашнього вечора, — тон листа був, як і завжди, ліричний, як і завжди, риторичний, але позначений цілковитим усвідомленням реальності. Ферміна Даса прочитала його з деяким почуттям сорому за себе, бо серце в неї калатало, мов несамовите. В кінці послання він просив її попередити стюарда, коли вона буде готова, бо капітан чекає на них у своїй рубці, щоб показати їм пароплав.
Вона була готова об одинадцятій, її вимите тіло пахло квітковим милом, на ній була проста вдовина сукня з сірим серпанком, і вона цілком оговталася від бурхливих переживань учорашнього вечора. Замовила скромний сніданок стюардові в бездоганному білому костюмі, який був у особистому розпорядженні капітана, проте не стала ним переказувати, щоб по неї прийшли. Сама піднялася на палубу, засліплена безхмарним небом, і побачила Флорентіно Арісу в капітанській рубці, де він розмовляв з капітаном. Він здався їй якимсь не таким, і не тільки тому, що вона дивилася тепер на нього іншими очима, — він і справді змінився. Замість жалобного вбрання, яке він носив усе життя, сьогодні на ньому були білі, дуже зручні черевики, лляні штани й сорочка з відкритим коміром та короткими рукавами, прикрашена його монограмою, вигаптуваною на нагрудній кишені. На голові він мав шотландську беретку, теж білу, а поверх неодмінних окулярів від короткозорості за допомогою спеціального пристрою були прилаштовані темні скельця. Було очевидно, що все на ньому новісіньке, недавно куплене умисне для цієї подорожі, — все, крім паска з коричневої шкіри, який Ферміна Даса помітила з першого погляду, як ото відразу помічаєш муху в супі. Побачивши його таким, одягненим задля неї так екзотично, вона мимоволі збентежилась, і густий рум’янець залив її щоки. Вітаючись із Флорентіно Арісою, вона вже спохмурніла, і він спохмурнів у свою чергу, побачивши, як спохмурніла вона. Усвідомлення того, що вони поводяться, як молоді закохані, змусило їх спохмурніти ще дужче, а усвідомлення того, що обоє вони похмурі, довело їхню похмурість до такого стану, що це помітив і капітан Самаритано, аж затремтівши від співчуття. Він допоміг їм вийти зі скрути, протягом двох годин пояснюючи систему управління судном та його загальний устрій. Вони пливли дуже повільно річкою без берегів, яка розливалася по широкій заплаві до самого обрію, петляючи між піщаними косами. Та коли в гирлі вода була бурхлива й каламутна, то на мілкому — тиха й прозора, віддзеркалюючись металевим полиском під променями гарячого сонця. Ферміні Дасі здавалося, ніби навколо них дельта, по якій розкидано безліч піщаних острівців.