— Коли кохання забагато, чоловік поводиться не ліпше, ніж тоді, коли його зовсім нема, — сказав він.
Але сказав це без переконаності: йому було соромно, він злостився на себе, шукав приводу, щоб звинуватити її за свою невдачу. Вона не знала і почала дражнити безпорадну плоть жартівливими пестощами, — так ото лагідна кицька грається з ледь живою від страху мишею, — аж поки він не зміг далі витримувати тортури й утік до своєї каюти. Вона думала про нього до самого ранку, упевнившись нарешті в його коханні, й у міру того як ганусівка виходила з неї повільними хвилями, її опанувала тривога, що він розсердився на неї і вже ніколи не повернеться.
Але він прийшов того самого дня у незвичний час, об одинадцятій ранку, свіжий та збадьорений, і тут-таки роздягся перед нею, трохи навіть хизуючись, їй було приємно побачити його на світлі таким, яким вона й уявила собі його в темряві: чоловіком без певного віку, зі смаглою шкірою, блискучою і натягнутою, мов тканина на розкритій парасольці, без волосся на тілі, крім ріденьких жмутиків під пахвами та на лобку. Його гвардієць був виструнчений, і вона зрозуміла, що він демонструє їй свою зброю не мимохідь, а вихваляється нею, аби додати собі сміливості. Він навіть не став чекати, поки вона скине нічну сорочку, яку надягла, коли повіяв вранішній вітерець, і його властива початківцям поквапність розбудила в ній тремтливе почуття. А втім, вона нічого йому не сказала, бо в подібних випадках важко буває відрізнити співчуття від любові. Але в кінці вона відчула себе спустошеною.
Востаннє вона віддавалася чоловікові понад двадцять років тому, і тепер її змагала цікавість, як же воно буде в її віці після такої тривалої перерви. Але Флорентіно Аріса не дав їй часу пересвідчитися, чи прагнуло її тіло цього чи ні. Він упорався дуже швидко й був страшенно засмучений, а вона подумала: «Ну от, ми й зіпсували все». Але помилилася: хоч обоє й спізнали гостре розчарування, хоч він і мучився усвідомленням своєї незграбності, а вона докоряла собі за безумство, до якого довела її ганусівка, протягом наступних днів вони не розлучалися ні на мить. Виходили з каюти тільки поїсти. Капітан Самаритано, чий інстинкт розкривав усяку таємницю, що її хай там хто хотів би зберегти на його пароплаві, посилав їм щоранку білу троянду, розважав їх серенадами з вальсів їхньої молодості, жартома велів докладати у їхні страви чогось збудливого. Довгий час вони більше не пробували кохатися в ліжку; це сталося значно пізніше, коли натхнення зійшло на них цілком несподівано, коли вони нічого такого й не думали. А поки що їм вистачало простого щастя бути разом.
Вони не виходили з каюти, аж поки капітан не передав їм записку, в якій повідомив, що після обіду вони прибувають до Ла-Доради, кінцевого порту одинадцятиденного рейсу. Ферміна Даса та Флорентіно Аріса побачили з каюти високий мис, на якому густо тулилися будинки, осяяні блідим сонцем, і спершу їм здалося очевидним, чому так назвали це селище[70], але потім вони засумнівалися в доречності цієї назви, коли відчули, як від нього пашить жаром, наче від пароплавних казанів, і побачили, як плавиться гудрон на вулицях. Крім того, пароплав причалив не біля селища, а до протилежного берега, де була кінцева станція залізничної колії на Санта-Фе.
Вони вибралися зі свого притулку, як тільки всі пасажири зійшли на пристань. Ферміна Даса розглянулася в просторому, тепер безлюдному салоні, і обоє стали дивитися з пароплава на збуджений натовп людей, що витягували свої речі з вагонів поїзда, здалеку схожого на іграшковий. Можна було подумати, що вони приїхали з Європи, а надто жінки, чиї пальта та капелюхи, модні в минулому столітті, заходили в очевидну суперечність із курною спекою. В деяких жінок волосся було прикрашене чудовими квітами, що від жароти почали ронити пелюстки. Всі ті люди щойно приїхали сюди з андського високогір’я після цілоденної подорожі поїздом через прекрасну, мов чарівний сон, савану і ще не встигли перевдягтися відповідно до карибського клімату.
Посеред галасливої, мов на ярмарку, юрми дуже старий і жалюгідний на вигляд дід витягував із кишень свого жебрацького пальта малих курчат. Він з’явився несподівано, проштовхуючись крізь натовп, пальто на ньому було подерте і колись вочевидь належало чоловікові набагато вищому й товщому. Дід скинув капелюха, поставив його отвором догори на мол, щоб, може, хтось кинув йому туди монетку, і обома руками почав видобувати з кишень ніжних, безбарвних курчаток, що, здавалося, розмножувалися між його пальців. За якусь мить мол ніби вкрився килимом із рухливих пухнастих клубочків, що попискували під ногами в подорожніх, які надто квапилися й наступали на них, нічого не відчуваючи. Зачарована цією дивовижною виставою, мовби на її честь, бо вона одна милувалася нею, Ферміна Даса не помітила, в яку саме мить на пароплав почали підійматися пасажири зворотного рейсу. Свято для неї тут-таки закінчилося: серед нових пасажирів вона побачила чимало знайомих облич, кількох друзів, які ще зовсім недавно поділяли з нею її жалобу, — і поквапилася знову сховатись у своїй каюті. Коли прийшов Флорентіно Аріса, вона була ледь жива від жаху і воліла радше вмерти, ніж наражатися на ризик, що знайомі побачать, як вона розважається, подорожуючи через такий короткий час по смерті чоловіка. Флорентіно Арісу так вразив її пригнічений настрій, що він пообіцяв поміркувати, як уберегти її від напасті в якийсь інший спосіб, ніж постійне ув’язнення в каюті.