Другий чоловік, значно нижчий за Отто, в чорному светрі й штанях кольору хакі сказав:
— Дівчина хай нас краще залишить…
Дівчина схопила мене за руку, і страх відразу зник.
— Біжіть уперед, — попросив я її спокійно.
— Роже, я на вас чекатиму.
— Це небезпечно, так ви можете лишитися старою дівкою, — сказав чоловік у штанях кольору хакі й весело засміявся.
— Ну, досить. Прошу! — кивнув мені Отто на машину. — Шеф не любить чекати.
— Ти про Адама?..
Отто скривився:
— Який там Адам! Сьогодні ти побачиш того, хто має справжню владу!..
Другий вийняв з кишені револьвер і вдарив мене рукояткою по голові. Я вистояв і копнув його в пах. Він скулився й дико заревів. Зброя забряжчала, впавши в темряві на землю. Отто стрибнув на звук, мов дресирована собака, а я кинувся в хащі темного парку, до якого було десять-п’ятнадцять кроків. Я відчував себе так, ніби мене тільки-но випустили на бігову доріжку. Як на третьому кілометрі, я стрибнув через живопліт. Раптом щось мене вдарило у спину й повалило додолу. Я пальцями вхопився за справжню соковиту траву.
Земля повільно холола.
Було вісімнадцяте листопада, біля п’ятої години дня, коли у лівому кутку під стелею я побачив маленьку лілову туманність, вона була кругла, майже вдвічі більша за футбольний м’яч і всередині ліловіша, ніж зовні. Я саме різав на кухні цибулю для салату з перцем. І, протерши очі, побачив туманність уже праворуч. Здавалось, вона трохи видовжилась. Я подумав, чи не подзвонити своєму приятелю, відомому окулісту доктору Оккулю, але не став цього робити і сів до письмового столу. Директор міської електростанції замовив мені пісню, де мали бути рядки:
Їх склала його подруга, яка потайки писала вірші. «Якщо вийде хороша пісня, з мене тисяча марок, два роки світло і газ безкоштовно і ангорська кішка», — пообіцяв директор. Отже, для початку мені потрібна була рима на «електростанцію». Я написав:
І вже ладен був знову все закреслити, коли хтось за мною сказав пошепки з саксонською вимовою:
— Інстанція…
Мій робочий стілець обертається, і я зразу крутонув його назад. У кріслі для відвідувачів із зручною високою спинкою сиділа Маленька лілова туманність. Можливо, вона й не сиділа, а зависла над ним, в усякому разі вона витягнулась у довжину, а її нижня третина вигнулася. Я вирішив подзвонити іншому своєму приятелю, відомому психіатру професору Баст-Зейделю, але згадав, що робочий день уже скінчився, і сказав:
— Спасибі за риму, але звідки у вас саксонська вимова?
— Та звідки ж, — промовила Маленька лілова туманність. — Прислухаюсь, як тут говорять люди.
— То ви вже давно в наших місцях? — запитав я.
— Три години, — відповіла Маленька лілова туманність. — Хіба цього не досить?
— Це як подивитися, — сказав я. — Чи не бажаєте часом коньяку?
— Ні, але ви спокійно можете випити, — відповіла Маленька лілова туманність.
Я налив собі коньяку, зробив ковток і сказав:
— Пробачте, але обставини змушують мене бути неввічливим.
— Нічого, прошу, — заохотила мене Маленька лілова туманність.
— Справа в тому, — почав я і відпив ще ковток, — що я сумніваюсь у вашому існуванні.
— Існуванні? — повторила Маленька лілова туманність. — У вас часом немає словника?
— Я хочу сказати: я думаю, що вас немає, — пояснив я.
— Он воно що, — промовила Маленька лілова туманність і заговорила з правильною німецькою вимовою. — Це нічого, адже ви однаково розмовляєте зі мною. Зрештою, ви поет. Вам потрібна рима на «електрику»?
— Я, певне, розмовляю з самим собою. Тобто зі своєю уявою, — висунув я припущення. — Але якщо у вас є рима на «електрику», то давайте її сюди.
— «Белл етика», — сказала Маленька лілова туманність.
— Непогано для початківця, — похвалив я. — Але що має значити «белл»?
— Доктор Белл, винахідник телефону. Ви його не знаєте? Його гравюрний портрет висить у вашому коридорі. Може, ви вважаєте, що цю риму важко застосувати?
— Саме так я і вважаю, — сказав я.
Маленька лілова туманність стала блідо-рожевою, знов ліловою і прошепотіла:
4
Райнер Кірш (нар. 1934 р.) — відомий поет. 1985 р. видав прозову збірку «Сауна, або Вагома піна», з якої взято це оповідання.