— Ви не хочете принаймні спитати вашу подругу, перш ніж дарувати її? — спитав я і зашарівся.
— Я не дарую, а сплачую нею рахунок замість ангорської кішки, — пробурчав директор, — а запитати в неї можете і ви, коли прийде по шарф. Вибачте, мені треба на підприємство.
Я пішов до кухні і розтовк у ступці розмарин, волошки та грецький майоран, щоб приготувати печеню з яловичини. Об одинадцятій з’явилась Маленька лілова туманність.
— Я бачу, ви в доброму гуморі, — сказала вона. — Берете день?
— Охоче, — відповів я. — Але чому мій електричний годинник на стіні іде в зворотному напрямку, чорно-білий телевізор показує дивне кольорове зображення, а у директора електростанції зникло п’ятсот кіловат?
— Ну, — сказала Маленька лілова туманність, — якщо створюєш з небуття день, таке може трапитися.
Вона витягнулась у напрямку годинника, і він знов пішов уперед.
— Телевізор я залишу кольоровим, а то можу спалити, — провадила вона, — а ті кіловати поверну, якщо для вас це так важливо. Де ви хочете провести дарований день?
— З подругою де-небудь на острові в південному морі, — сказав я. — До речі, звідки він у вас?
Маленька лілова туманність зосередилась і запитала:
— Будь ласка, як буде «всесвіт» у множині?
— Ніяк, — відповів я, — «Всесвіт» означає «весь світ», тому може бути тільки один всесвіт.
— Ми також так думали, — похмуро сказала Маленька лілова туманність. — Ваш всесвіт розширюється, так?
— Астрономи стверджують, що так, але я ніколи не розумів, куди він має розширюватись, — відказав я, — Може, все ж налити коньяку?
— Наш всесвіт зменшується, — промовила Маленька лілова туманність.
— То наш розширюється за рахунок вашого? — запитав я, налив коньяк у дві склянки і поставив одну до крісла для відвідувачів. Маленька лілова туманність розстелилась біля склянки, відпливла назад до крісла і стала блідо-зеленою. Склянка була порожня.
— Не знаю, — сказала вона.
— То ви не все знаєте? — здивувався я.
— Ради бога! — вигукнула Маленька лілова туманність. — Великі зелені туманності, вони хотіли знати все. Хіба я не маленька і не лілова?
— Саме зараз ви напрочуд зелені, — сказав я.
— Це від коньяку, — сказала Маленька лілова туманність і почала обертатися навколо самої себе, поки знов не стала ліловою. — Як ви не падаєте, коли п’єте його?
— Така вже в мене професія, — відповів я. — Так що ж було з великими зеленими туманностями?
— Через те, що вони хотіли все знати, вони росли і росли, — сказала Маленька лілова туманність. — І чим більшими вони ставали, тим більше виявлялося речей, про які вони нічого не знали. Врешті-решт вони стали такими великими, що навіть про себе не все знали, а коли перші з них стали завбільшки, як двісті ваших галактик, вони розвалилися.
— І з того часу ваш всесвіт зменшується? — запитав я.
— Не тільки це, — відповіла Маленька лілова туманність. — У деяких місцях час іде назад, тобто звільнюється.
— А ви збираєте і розподіляєте його у нас?
— Все одно ви — єдині розумні істоти у вашому всесвіті, — пояснила Маленька лілова туманність. — Але коли вам холодно, ви ж не збираєте тепло, що летить у просторі, а палите вугілля. Ми розпорошуємо зірки.
— І скільки днів дає одна зірка? — спитав я.
— Ви маєте на увазі, скільки зірок дають один день? — перепитала Маленька лілова туманність. — Я гадаю, пара сотень. До речі, день розраховано лише на одну особу, але ми втиснемо його між двадцять чотирма і нуль годинами так, що ваша подруга і не помітить вашої відсутності.
Я вилив свій коньяк назад у пляшку і сказав:
— Певне, у вас є ще якісь тут справи.
— Ви не хочете дня? — здивувалась Маленька лілова туманність.
— Ні, якщо для цього розпорошуються зірки, — сказав я. — Тоді ваш всесвіт скоріше буде зменшуватись, а наш — скоріше розширятись, і ми витрачатимемо більше часу і скоріше будемо старіти.
— Не думала, що поети такі церемонні, — сказала Маленька лілова туманність. — Адже зірки однаково вже розпилено. Часом не знаєте, коли ваш друг Баст-Зейдель приземляється в Китаї?
— Мабуть, години за дві, — відповів я. — Там якраз буде північ.
— Тоді на все добре, — сказала Маленька лілова туманність із саксонським акцентом, зробилася дуже тонкою і зникла.
О пів на третю прийшла з роботи Констанца. Ми їли печеню з яловичини з червонокачанною капустою, запиваючи червоним вином.
— Маленька лілова туманність була? — спитала Констанца.
— Була, — відповів я, — але я не взяв день, тому що мені довелося б провести його без тебе.