— Гей, ти! Малий! Який з цих шляхів іде на Аґру? — вигукнув імператор, а Бірбал, якому тоді було шість чи сім років, відповів цілком серйозно:
— Вельмишановний пане, дороги нікуди не йдуть.
— Це неможливо, — обурився Акбар, а малий Бірбал широко усміхнувся.
— Шляхи не рухаються, а отже, нікуди не йдуть, — сказав він. — А люди, що мандрують до Аґри, зазвичай ідуть цією.
Цей жарт привів хлопця до двору, дав йому нове ім’я і змінив життя.
— Дядько? — промовив Акбар замислено. — Нашого батька брат? Або нашої мами брат? Чоловік нашої тітки?
— Або ж, — запропонував Бірбал заради справедливости, — якщо піти трохи далі, то син ваших дідусевих братів та сестер.
За їхньою показною серйозністю вгадувалася розвага, й іноземець розумів, що з ним бавляться. Імперія бавилася, вирішуючи його подальшу долю. Справи стояли не найкраще. Переходи розгалуженої імператорської резиденції були завішені шторами, і жінок, що рухалися ними, не могло побачити жодне зайве око. Вздовж одного такого переходу королева-мати Гаміда Бано і літня леді двору принцеса Ґульбадан пливли, як два великі човни по вузькому каналу, а за ними йшла найближча повірниця королеви Бібі Фатіма.
— Дзю, — сказала королева (це так вона любовно називала свою старшу братову дружину), — що за дурницю вигадав малий Акбар? Хоче мати ще більше родичів?
— Ще більше родичів, — повторила Бібі Фатіма, яка мала кепську звичку повторювати, мов луна, все за господинею. Принцеса Ґульбадан захитала головою.
— Він же ж знає, що світ повний незвіданого, — сказала вона, — і дивна історія може виявитися правдивою.
Зауваження було настільки нежданим, що королева замовкла, й обидві жінки та служниця аж до самих імператорських палат не перекинулися й словом.
Було вітряно, і цупка тканина, що захищала їх від чоловічих очей, тріпотіла, як стривожене вітрило. Вітер також дразнив їхній багато прикрашений одяг, широкі спідниці, довгі сорочки, тканину скромности, що закутувала їхні голови й обличчя. Що ближче підходили до Акбара, то дужчав вітер. Може, це знамення, подумала королева. Всю нашу певність здуває вітром, і ми муситимемо жити у всесвіті загадок і непевносте Ґульбадан. Гаміду Бано, несамовиту й владну жінку, аж ніяк не приваблювала непевність. На її думку, вона знала все достеменно (так її було виховано), аби знати і це, і тепер її обов’язок полягав у тому, щоб якнайдоступніше довести цю інформацію до відома всіх і кожного. Якщо імператор не розуміє що до чого, то його мати вже поспішає йому на допомогу. Але ж Ґульбадан, як не дивно, мабуть, мала іншу думку.
З часу повернення з прощі до Мекки Ґульбадан видавалася дедалі менш упевненою в собі. Виглядало так, ніби після подорожі її віра у давно встановлені й незмінні істини всевишнього космосу не те що не зміцнилася, а навіть ослабла. На думку Гаміди Бано, в самій ідеї організованого Ґульбадан жіночого хаджу, а в ньому брали участь переважно літні жінки двору, містилися ознаки небажано революційної природи на кшталт синового стилю в управлінні державою. Жіночий хадж? — питала вона свого сина, коли цю тему порушувала Ґульбадан. Як він може дозволити таке? Ні, відповіла королева, ні за яких обставин, у жодному разі вона не візьме участи в ньому. Але, знову ж таки, її співкоролева Саліма пішла, а також Султанам Беґум, дружина Аскарі Хана, яка врятувала життя Акбарові, коли батьки покинули його, втікаючи від переслідування, так, так, та Султанам, яка була малому Акбарові більше мамою, ніж сама Гаміда; а також ота Бабарова черкеска, й нерідні двоюрідні сестри, і внучка Ґульбадан та всілякі слуги. Три з половиною роки у святих місцях! Довге перське вигнання більш ніж задовольнило прагнення Гаміди до подорожей, якій навіть подумати було страшно про три з половиною роки далеко від дому. Нехай Ґульбадан іде до Мекки! Королева-мати правитиме вдома.
Само собою було зрозуміло, що впродовж тих трьох років спокою і тиші без невпинного сестриного тарахкотіння, з яким треба було миритися, вплив Гаміди Бано на короля над королями ставав прямим і безперешкодним. Коли були потрібні жінки для залагодження миру чи одруження, вона була єдиною високопоставленою жінкою, що добре зналася на цьому. Власні Акбарові королеви були ще дівчатками, звичайно, за винятком Фантоми, тієї примарної секс-бомби, що запам’ятовувала всі негідні книжки, тож про неї навіть мови не могло бути. А тут повернулася Ґульбадан, і тепер вона була Ґульбадан-Паломниця, тож відбулося зміщення владного балансу. Дошкульнішим було те, що літня принцеса тепер дуже мало говорила про Бога, а більше про жінок, їхній невикористаний потенціал, їхню спроможність довести до кінця все, за що вони візьмуться, а також що вони не повинні миритися з обмеженнями, накладеними на них чоловіками, але влаштовувати для себе своє життя. Якщо вони змогли здійснити хадж, то можуть лазити по горах, складати вірші й правити світом. Назрівав очевидний скандал, але імператорові це сподобалося, все новеньке було йому до вподоби, так ніби він і далі лишався дитиною й закохувався у будь-яку новацію, ніби це був срібний передзвін голосів у дитячій кімнаті, а не серйозна справа дорослого життя.