Хай там як, але принцеса Ґульбадан — старша за неї, і королева-мати завжди віддавала їй шану. До того ж, направду, Ґульбадан неможливо не любити, вона завжди усміхалася й розповідала смішні історії про того чи того схибленого на чомусь родича, а її серце було добрим люблячим серцем, навіть якщо її голова тріщала від нового незалежного мотлоху. Однак люди залежать одне від одного, любила казати Гаміда Бано Ґульбадан, вони взаємопов’язані, їхнє життя складається із взаємозалежних сил, і якщо ти захочеш потрясти одну з гілок дерева, то хто знає, який фрукт упаде на твою голову. Але Ґульбадан лишень усміхалася і, знай, робила своє. Всі любили її. Мати-королева також любила її. Це було найдошкульніше, а також її, Ґульбадан, тіло молодої жінки, струнке й гнучке у її літньому віці, таке, яким воно було в молодості. Тіло ж королеви-матері мінялося поступово і відповідно до її років, розширюючись в ногу з імперією її сина, а тепер її тіло було, ніби континент з горами і лісами, а над усі цим — стольний град її розуму, який ні трішки не перехнябився. Моє тіло таке, яке має бути у старої жінки, думала Гаміда Бано. Так заведено. А прагнення Ґульбадан і надалі молодитися лишень підтверджувало її небезпечний брак поваги до звичаїв.
Вони, як заведено, ввійшли до палат імператора дверима для жінок, сіли за філігранною горіхового перегородкою із мармуровою інкрустацією, і стара Ґульбадан із самого початку все зіпсувала. їй не треба було звертатися безпосередньо до незнайомця, але, почувши, що він розмовляє їхньою мовою, вона захотіла одразу взятися до справи.
— Гей, ти! Іноземцю! Що то за байка, з якою ти пройшов півсвіту, аби нам розповісти?
Саме так йому і розповідали, клявся іноземець. Його мати була принцесою зі справжнього чаггатайського роду, прямим нащадком Чингісхана з династії Тимура, сестрою першого Могола, імператора Індії, якого вона називала «Бобром». (Коли він це сказав, Ґульбадан Беґум випростала за перегородкою спину.) Йому нічого не було відомо про точні дати чи місця, а лишень те, що йому розповіли і що він зараз мав честь повторити. Його мати називалася Анжелікою, і вона, як він твердив, була могольською принцесою, найвродливішою жінкою, яку коли-небудь хтось бачив, незрівнянною чарівницею, яка неперевершено зналася на зіллі й страхітливих для всіх замовляннях. За її молодости у Самарканді її брата, короля Бобра, взяв в облогу узбецький полководець на ймення Повелитель Полин, який вимагав віддати її як викуп за гарантію недоторканности Бобра після здачі міста. А тоді, бажаючи скривдити її, Повелитель Полин передав її як подарунок на поталу своєму молодому водоносові Баші Сако. Двома днями пізніше на тілі Баші Сако почали з’являтися чиряки, чумні бубони, що звисали з-під пахв та промежини, а коли вони лопнули, він помер. Відтоді ніхто навіть пальцем не смів торкнутися чаклунки, аж поки вона нарешті все ж таки не прийняла незграбне залицяння Полина. Минуло десять років. Повелителя Полина розбив перський король Ізмаїл у битві біля Марва на березі Каспійського моря. Принцеса Анжеліка знову стала трофеєм.
(А тепер уже й Гаміда Бано відчула пришвидшене серцебиття. Ґульбадан нагнулася до неї й прошепотіла їй на вухо якесь слово. Королева-мати кивнула головою, і на очах з’явилися сльози. Служанка Бібі Фатіма також заплакала, просто так, для годиться.)
Перський король, своєю чергою, був розбитий Османлі, або ж Оттоманом, Султаном…
Жінки за перегородкою вже не могли стримувати почуттів. Королева Гаміда Бано була не менш схвильована, ніж її вразливіша братова.
— Мій сину, ходи до нас, — промовила вона голосно.
— До нас, — повторила, як луна, Бібі Фатіма.
І король над королями підкорився. Потім Ґульбадан щось шепотіла йому на вухо, а він непорушно слухав. Затим він повернувся до Бірбала з трохи здивованим виглядом.