— Ось вона прокидається, Хамзада Бегум; найкрасивіша жінка у світі розплющує очі й оглядає свою вроду.
А коли йшла вшанувати свого батька Умара Шейха Мірзу, то покликачі вигукували:
— Ось прийшла ваша донька, найкрасивіша жінка у світі, яка править у царині вроди так само, як ви у царині сили.
А коли заходила до материного будуару, Ханзада чула щось схоже від самої королеви-драконихи; Кутлюґг Ніґар Ханум, видихаючи вогонь з очей і дим з носа, сурмила про прибуття першонародженої дитини:
— Ханзада, найпрекрасніша у світі, прийшла до мене, аби мої слабкі очі насолоджувалися її вродою.
Але тут народилася наймолодша принцеса від Махдум Султан Бегум. З першого дня свого народження їх назвали Кара Кьоз, що означало Чорні Очі, аби підкреслити надзвичайну силу її очиць, що зачаровували геть усе, на що вони дивилися. З того дня Ханзада помітила зміну у тембрі щоденного захоплення її вродою; нещирости звучало більше, ніж допускалося. В наступні роки було кілька спроб убивства маленької дівчинки, і жоден з них не приписувався Ханзаді. Отрута була у чашці з молоком, яке випила Чорні Очі; вона залишилася неушкодженою, але її декоративна собачка, якій вона дала випити залишки молока, трохи покорчившись від болю, нагло здохла, а потім був ще один напій, до якого хтось підсипав потовчених діамантів, які мали спричинити страшну смерть, відому як «рідкий вогонь», але діаманти безболісно пройшли крізь дівчинку, а спробу вбивства виявили лишень тоді, коли рабиня-служниця, миючи королівську вбиральню, знайшла мерехтливі камінці у калі принцеси.
Коли ж стало зрозуміло, що принцеса Чорні Очі володіє надприродним даром, спроби вбивства припинилися, а Ханзада Беґум, проковтнувши гординю, змінила тактику, почавши пестити й голубити свою маленьку суперницю. Невдовзі рідна тільки по батькові старша сестра потрапила під чари молодшої. У дворі Умара Шейха Мірзи почали казати, що його молодша донька може бути реінкарнацією легендарної Аланкуа, монгольської богині сонця, яка була праматір’ю Темюджина, або Чингіза, Ґенггіз Хана, яка володіла світлом і могла підпорядкувати собі духи темряви, погрожуючи тіням просвітленням, і в такий спосіб нейтралізовувала їх у їхніх схованках. Аланкуа була володаркою життя і смерти. Навколо підростаючої дівчинки почав формуватися релігійний культ сонцепоклонництва.
Усе це тривало недовго. Її коханого батька, падишаха, або ж короля, спіткала гірка доля. Він було поїхав до фортеці Ахси, що поблизу Андижана (ох, Ахзи, саме там ростуть духмяні дині-миртимурти! Фортецю Ахси Дашвонт зобразив на самому краю глибокої прірви), і, коли він у голубнику милувався голубами, раптом під його ногами провалилася земля, і падишах разом з голубами й голубником упав у прірву. Бабар, брат принцеси Чорні Очі по батькові, став королем у свої дванадцять років. Їй же виповнилося лишень чотири роки. У сум’ятті родинної трагедії та в подальшому безладі про окультну силу просвітлення Кара Кьоз забули. Аланкуа, богиня сонця, знову зайняла належне їй місце на небі.
Падіння Умара Шейха Мірзи, прапрадіда короля над королями, було досить своєрідно зображено на одній із найкращих картин Дашвонта. Падишаха було зображено догори ногами на чорному тлі прірви, а каміння сипалося з обох боків; подробиці його життя і характеру були витончено вплетені на облямівці картини: низький гладкий чоловік, добродушний і говіркий, запеклий гравець у нарди, справедливий правитель, який часом міг і погиркатися, паладин із шрамами, що вмів ударити кулаком, і так само як усі його нащадки, так само як Бабар, Гумаюн, Акбар і Акбарові сини Салім, Даніял і Мурад, чоловік, який дуже любив жінок і міцні напої, а також цукерки — льодяники мажун, які виробляли з коноплі і які призвели до його раптової кончини. Затуманений мажуном, він погнався за голубом по краю прірви і полинув донизу, у загробний світ, де не має значення, чи ти низький, товстий, добродушний, говіркий, справедливий, де нема гравців у нарди й опонентів у сварці і де туман мажуна окутує чоловіка цілу вічність.
Картина Дашвонта заглянула глибоко у прірву і побачила демонів, що привітно чекали на свого короля. Зображення мало характер lese majeste [82], бо сам натяк на те, що імператорів предок упав у пекло, був злочином, за який карали на горло, до того ж картина натякала те, що і з Його Величністю може таке статися, але Акбар, побачивши картину, лишень усміхнувся і сказав: