У темряві тієї жаскої ночі ніхто не бачив сліз, що текли по щоках Тассоне, а після того більш ніхто в секті не бачив і його самого. Наступного ранку він покинув Рим і чотири роки жив, ховаючись од світу, улаштувався до лікарні, що дало йому доступ до наркотиків. Тепер він потребував їх не лише для того, щоб тамувати біль у хребті, а й щоб притлумлювати спогади про ту ніч, які невідступно переслідували його. Тассоне жив сам-один і не водив ні з ким товариства. І поступово занепадав на силі. А коли нарешті звернувся до лікаря, той зразу підтвердив його власний діагноз: біль у хребті спричиняла пухлина. Вона виявилася злоякісною і вкоренилася в такій ділянці хребта, що ніяка операція була неможлива.
Тассоне повільно вмирав, і тепер йому як ніколи зажадалося дістати Боже прощення. Милосердний Христос має простити його. А він сам спробує довести, що гідний прощення, спробує виправдати бодай те, що можна ще виправити.
Напружуючи останні сили, Тассоне вирушив до Ізраїлю. Він мав при собі вісім флаконів морфіну, щоб погамовувати безперервний пульсуючий біль у спині. Він їхав на пошуки чоловіка на прізвище Бугенгаген. Цей рід був причетний до боротьби з сатаною від самого початку людської історії. Саме один з Бугенгагенів розшукав 1092 року першого нащадка сатани і винайшов спосіб знищити його. А 1710 року інший Бугенгаген знайшов другого дияволового нащадка й позбавив його змоги виявити щонайменшу владу на землі. То був рід фанатичних поборників віри, справжніх сторожових хортів Христових. їхньою заповітною метою було не допустити влади нечистого на землі.
Сім місяців пішло в Тассоне на те, щоб розшукати останнього з роду Бугенгагенів. Той жив потаємно, переховуючись у стародавній фортеці, давно вже заглибленій у землю. Там він, як і сам Тассоне, чекав недалекого кінця, скрушно спостерігаючи кричуще безладдя сучасного світу й караючись тим, що не виконав своєї місії. Він знав, що часу лишилося обмаль, але був безпорадний і не міг відвернути народження сина сатани на землі.
Тассоне провів зі старим усього шість годин. Розповів йому все, що знав, не приховавши й своєї участі в народженні Звіра. Бугенгаген слухав священика з розпачем, але на його благання втрутитися відповів відмовою. Він сам ув’язнив себе в своєму підземному казематі й не наважувався виткнутися на світ Божий. Сказав тільки, що до нього має прийти людина, близько пов’язана з хлопчиком.
Потерпаючи, щоб не опізнитися, Тассоне одразу ж подавсь до Лондона з метою розшукати Торна й переконати його в тому, що він повинен прилучитися до святої справи. Він благав Бога, щоб той оберігав його, бо знав, що й нечистий не спускає його з ока. А диявольська сила була йому добре відома, і Тассоне застерігався як тільки міг, аби вберегти своє життя та рештки сил доти, доки він знайде Торна й звірить йому свою страшну таємницю. Якщо він устигне це зробити, то дістане прощення і зможе ввійти в Царство Боже.
Тассоне найняв убогу кімнатчину в Сохо й перетворив її на справжню фортецю проти диявола, не менш надійну, ніж храм Божий. Головною його зброєю було Святе Письмо. Він заклеїв усі стіни й навіть вікна сторінками біблійних текстів. На це в нього пішло сімдесят Біблій. Скрізь висіли хрести, повернені під різними кутами, а надвір священик виходив лише тоді, коли викладений скалками дзеркала хрест у нього на шиї відбивав пряме сонячне світло.
Та невдовзі виявилося, що доступитися до Торна нелегко, а тим часом біль у спині й далі загострювавсь і забирав у Тассоне останні сили. Розмова в посольському кабінеті закінчилася невдачею. Він наполохав Торна, і той вирядив його за двері. Тепер Тассоне невідступно переслідував Торна де тільки міг, усе глибше поринаючи в розпач. Ось і цього дня він з самого ранку вистежував посла.