— Оперативна ситуація, мем, змінюється щогодини, — нагадав Со Лай. — Ворог проявив здатність до зміни тактики. Слимаки тепер діють підступніше. Вони відкривають портали на мінімальній відстані від наших опорних пунктів. Там, де небезпечно застосовувати променеві гармати. Якщо портал спрацьовує за кілька метрів від наших постів, то «павуки» не встигають відреагувати. Ті резерви, що ви нам прислали, ледве компенсували ранкові втрати. У мене, мем, немає людей, щоб слідкувати за кожною болотяною норою.
— Це наказ, офіцере, — наголосила Хіосі й різко озирнулась. — Що там таке?
— Де? — не зрозумів Со Лай, але, на всяк випадок, променевик застрибнув у його праву руку.
Охоронці Знаючої також спрямували свої плагани в той бік, куди подивилась піфійка. Там, за краєм платформи, до самого горизонту простяглося болото, чорно-брунатне під зеленими променями Ахернару. Над поверхнею трясовиння де-не-де підносились пласкі куполи плавучих острівців та сплутане, обмащене слизом купиння. Вітерець ліниво ворушив високі руді рослини, що нагадували кактуси, схрещені з земним очеретом. Здавалось, нічого загрозливого не може виринути зі спокою рідкісного для Сельви сонячного надвечір’я.
Першим портал побачив Со Лай.
— Цільтеся туди! — крикнув він і першим стрілив у верхівку чорної блискучої кульки, що нагло надулась за бортом платформи. Лише її й було видно над зрізом злітного майданчика. Тому влучити в портал з променевика зміг би лише надзвичайно вправний стрілець. Со Лай не належав до чемпіонів. Він схибив, і вже за мить людей засліпив спалах.
Плагани охоронців спалили трьох із тієї зграї ґиргів, що вистрибнула з порталу. Проте ще два ксеноморфи дострибнули до жаданих харчових об’єктів. Один із хижаків кинувся на охоронця, другий — на Знаючу. Со Лай влучив ґиргові у пронотум. Промінь його пістолета прошив потвору наскрізь, але та вже встигла вистромити зубатий хобот, що навдивовиж легко пробив ферокарбонову броню і скафандр Преподобної. Другому ґиргові пощастило менше. Тренований охоронець підставив під смертоносний хобот захищену екзоскелетом ліву руку, а плаганом, який залишався у правій, випалив у тілі ксеноморфа ідеально круглу діру. І людина, і ґирг впали, але чужій істоті вже несила було угризтися в жертву.
До того як першого ґирга обернули на купку попелу, він устиг-таки пошматувати стегно Знаючої. Піфійка стекла би кров’ю, якби Со Лай негайно не викликав медичних роботів бази. За годину на платформу прибув скеґер, і непритомну Хіосі евакуювали на орбітальну станцію. Капітан-лейтенант побачив у тому, що сталося, певний знак. Він, зрозуміло, не згорнув пошуків Махоніко, проте залишив у позначеному піфійкою районі лише один патрульний дискоїд. Решту ударних сил капітан-лейтенант передислокував до резервної карантинної лінії, що пролягла аж за сорок кілометрів західніше того острівця, під яким сховалась втікачка.
Коли темрява впала на сельвійські болота, Пела вибралась з-під купиння й попрямувала на схід. Її скафандр зберіг свої функції, в неї був тритижневий запас фільтрів і їжі, а воду можна було видобувати з болота за допомогою спеціального приладу. Час від часу дівчина ховалась у заростях, чуючи високе вищання торсійних двигунів. Ґиргів під час мандрів вона бачила двічі, обидва рази ксеноморфи пропливли повз неї, вправно вигребаючи задніми кінцівками. Під ранок трав’яних острівців на її шляху поменшало, вода стала помітно прозорішою, а на східному обрії засвітилась смуга кольору лайму. Це над Озером Кларта сходив Ахернар.
Чим далі, тим більше Пела впевнювалась, що їй не суджено загинути в цих заражених ґиргами мочарах. Ще ніколи вона не відчувала себе такою значущою особою. Адже виявилось, що вона не якась там безродна «тонконога» переселенка, а онука героїчно загиблого генерала Ноланської Федерації, донька партизанів, сестра бойового товариша Шерми Шайнар і посвячена ворогиня Імперії.
«Таку реальну пацанку оті дастури не кинуть умирати на тричі грьобаній Сельві», — вирішила Пела.
Але дастури дастурами, а берегтися мисливців здалось їй не зайвим. Вона вирішила перечекати світлу частину сельвійської доби під захистом кущів, які щільно вкривали невеликий острів на кордоні боліт і чистого озерного простору. В заростях дівчина побачила здохлого ґирга, якого обліпила та гризла місцева комашня, і вкриті пліснявою залишки транспортних «павуків», котрі, радше за все, возили болотами одну з наукових експедицій.
24
Квантова цитадель,
передмістя Астера, Аврелія (6КА81:4),