Планетарний Дух не був готовим до війни, хоча вже знав про ворога своєї планети — расу хижих істот, яка прибула сюди з безодень космосу, назвала його світ Аврелією, збудувала тут свої кубла і знищила правдиву природу, засіявши рівнини чужими і хирлявими рослинами, привезеними з раніш розграбованих та сплюндрованих нею світів. Він відчував, що сил для боротьби з расою двоногих у нього замало, але ворог не дав часу для добудовування його фрактальної структури. Високо в небі його планети вже готувались до бою ворожі апарати, наповнені могутніми знаряддями знищення. Тому Дух Планети прийняв ворожий виклик, недобудувавши свого тіла.
Він вичерпав із червоточини велике згущення сили, розмістив його на межі вимірності й сформував на цій межі промінь. Цим променем, наче мечем, Дух Планети розрізав корабель чужої раси, який готувався його атакувати. Він відчув, як гинуть двоноги, і йому не сподобалося це відчуття. Він не був кровожерливим і не бажав смерті нікому, навіть ґвалтівникам свого світу. Але він мусив боротись за своє виживання, і боровся.
Потім він знищив мечем-променем спрямовані проти нього прудкі апарати, випущені з орбітальних кораблів. Але це стало останньою з його перемог. На обрій зійшли нові апарати двоногих, і вони спрямували на його тіло свої мечі-промені. Поранений Дух Планети відчув, як розпадається його тіло, як згорають його клітини-адельми, як виходять з-під його влади потоки енергій. Він ще не дозрів до відчуття болю, тому усвідомив лише безмежний смуток за тим буттям, яке не судилося йому як тривалість. В останню й межову мить свого засмучення планетарний Дух звернувся до Благих Сил, що підносились над Всесвітом у незримій і безмежній могутності. Й ті зглянулись над мешканцем гинучого тіла і прийняли його (а може, лише його здивовану тінь) до свого безсмертного і всепримиряючого лона.
28
Фавели на пагорбі Ередом,
передмістя Астера, планета Аврелія (6КА81:4),
зоряна система Мійтри (HD168443).
11 юна 417 року Ери Відновлення.
— Як називаєшся, ґ’їма папая[78]? — запитав хлопець, тіло якого з ніг до голови вкривали кольорові тату.
— Наталія, — відповіла клонка ка-ем дев’ятсот вісімдесят першої серії.
— Кумедне ім’я, — оцінила дівчина з волоссям кольору авреліанської трави. — Ти з Ноли?
— З Ноли, — підтвердила Наталія і спробувала підвестись з ліжка. В неї не вийшло. Її тіло, обпечене пострілом з поліцейського паралізатора, все ще відмовлялось виконувати координовані рухи. Клонці стало страшно. Вона чула, що поранення, спричинені паралізатором, скалічують на довічно.
— Болить? — у голосі дівчини Наталії почулося співчуття.
— Стегно пече, а ліву ногу майже не відчуваю.
— То все минеться, — запевнив клонку татуйований. — Минулого року Шкрякові влучили в плече. Він також спочатку не міг рухати рукою, а потім все стало ульт[79]. І стріляв потім з тієї руки, і бився.
— Шкряк — його брат, — пояснила клонці дівчина.
— Ви не бачили там, у тюрмі, цивільного капітана? — поцікавилась Наталія. — Високого, лисого, зі шрамом на підборідді?
— Капітана? — перепитала дівчина. — А хто він тобі?
— Чоловік.
— У тебе є чоловік? — розсміявся татуйований. — В папаї?
— Я була папаєю на Нолі. Там зустріла Джу, і він одружився зі мною. Він капітан «Сарматії», міжзоряного лайнера.
— Ти, мала, казок нам не розповідай, — гмикнув татуйований. — Капітани міжзоряних лайнерів не одружуються на таких, як ти. І не сидять по тюрмах. Тебе за наркоту загребли?
— За порушення Генетичних законів і підробку документів.
— Це фігня, — впевнено визначила дівчина. — Пару років поживеш у поселеннях. Якщо тебе там не з’їдять ківсяки, отримаєш натуралізацію. Ти красива, тебе у теплиці не відправлять. Спатимеш із начальниками, й усе буде ульт.
— Я спатиму з Джу, — сказала клонка. — А начальників я вбиватиму.
— Ти диви, — похитав головою хлопець. — Яка войовнича папая. Дістали тебе зінгіни[80]?
— Дістали, — погодилась Наталія.
— Але ж твій Джу — зінгін?
— Ні, він із простих техніків. Він добрий фахівець, тому й дослужився до капітана.
— Казки… У нас фахівців не цінують. У нас треба мати титул, помістя, а в тому помісті Залу Предків і родовий меч. Тоді ти шанована людина. А якщо не маєш помістя, меча і Зали — то так, погуляти вийшов. А таких, як ти, зінгіни взагалі за людей не вважають.
80
3інгін (діалект ханхан) — тут слово використано у переносному значенні, як презирлива назва аристократа. У прямому значенні — травоїдна авреліанська орнітопода з яскравим червоно-оранжевим пір’ям, подібна до земного фазана.