— Я знаю, — погодилась Наталія. — А ви їм куди солі насипали?
— Ми? — татуйований і його дівчина весело перезирнулись. — Ми їм багато куди понасипали. І не лише солі. Всього й не згадаєш. Добре, що нас учора відбили, а то нам із Рю цього разу так просто не обійшлось би.
— А що б вони вам зробили?
— Відправили б на каторгу. У підводні копалини…
— …Років так на десять, — додала Рю.
— Ви такі небезпечні?
— Та трохи є, — татуйований наче до чогось прислухався, потім мовив: — Здається, Іґан вертається… Рю, йди подивись.
Дівчина витягла з-за пояса кульовий пістолет і рушила до сходів, які вели кудись нагору. За хвилину вона повернулась у супроводі високого чоловіка, одягнутого у чорний плащ з каптуром та високі шнуровані чоботи. Наталія зрозуміла, що він і є Іґаном.
— Її по всьому місту шукають, — кивнув прибулець на клонку.
— Певно, сподобалась поліцаям, — посміхнувся татуйований.
— Та якби ж то поліцаям, — Іґан відкинув каптур і виявився людиною середнього віку з нервовим і вихудлим обличчям любителя праса[81]. — Її піндозли[82] шукають. Джи Тау.
— Пощастило тобі, — звернувся до Наталії татуйований.
— У чому?
— Якби тебе шукала поліція, боси тебе видали б.
— …?
— У наших босів з поліцією дружба. А піндозлам тебе не віддадуть. Піндозли у нас — западло.
— Треба її до Сайвіля відправити, — запропонував Іґан. — У Сайвілі тепер маса втікачів з Півночі. Цілі табори тих втікачів, сотні тисяч людей. Там їй легше буде сховатись.
— А як ми з міста виберемось? — запитала Рю.
— Підемо старими лазами і підземними ходами.
— У лазах і підземних ходах тепер повно тварюк. Я туди не полізу.
— А я полізу, — сказав татуйований.
— Сподобалась тобі папая? — зло примружилась на нього Рю.
— Страх як не люблю піндозлів, моє кохання.
29
Борт лінкора L1 «Айн-Соф»,
орбіта планети Фаренго (9КВ97:2),
система зірки Таліс.
12 юна 417 року Ери Відновлення.
Зоран вислухав звіт Вольска не перебиваючи. Він так само, як і техноархеолог, болісно сприйняв повідомлення про якогось авреліанського техніка, котрому вдалось зробити те, на що не спромоглась ціла їхня експедиція. Тепер між командором і лейтенантом-дослідником зародилась та перспективна міцною дружбою союзницька симпатія, яка часто-густо, ніби сама собою, виникає між чоловіками-однодумцями.
— Як вона тобі сказала? Ми з тобою обидвоє слов’яни?
— Так точно, сір!
— Та припини ж ти вже «сіркати», — скривився Зоран. — Якщо наші з тобою предки були слов’янами, то ми тепер мусимо зробити щось таке, щоб їх вшанувати. Що ти знаєш про древніх слов’ян?
— Вони жили на сході й півночі Європи до того, як там розселилися предки сучасних єврокитайців. Гагарін був слов’янином. На Тіронії є нащадки слов’ян.
— А якісь обряди слов’янські знаєш? Або ж пісні?
— Нічого такого, — знизав плечима Вольск. — Мої батьки прилетіли на Арпікран з Марсу. Вони вважають себе правдивими марсіанами, дуже цим пишаються, а про земне коріння майже ніколи не згадують. Здається, мої далекі предки жили десь північніше Чорного моря… Щось таке.
— А на Марсі вони що робили?
— Вони спадкові педагоги. Батько роками очолював Елізійську вчительску корпорацію[83], а мати викладає історію. Вони б нізащо не залишили Марс, але після Війни з ящерами там почалась чергова криза, посилилась еміграція, і багато марсіанських міст спорожніло.
— Щось не те, лейтенанте. Мати твоя історію викладає, а ти про своїх предків нічого не знаєш.
— Вона викладала історію Марса, а тепер історію Арпікрана. Земну історію мало де вивчають. Земні архіви тепер практично недоступні. Навіть для університетських істориків. Імперський Комітет стандартизації знань та інформації вже давно не рекомендує вивчення та викладання земної історії. Кажуть, що у цій історії забагато такого, що зле впливає на моральні основи сучасного людства.
— Моральні основи? — розсміявся Зоран. — Таке існує?
— В Комітеті вважають, що існує.
— Ти на Марсі народився?
— Зачали мене на Марсі, а народився я вже на Арпікрані. Пізніше батьки зайняли посади в Університеті, і я, за законом чотириста четвертого року, отримав право на імперське громадянство[84].
83
Узвишшя Елізій (Elysium Planitia) — гірська область на Марсі, головною вершиною якої є вулкан Гора Елізій.
84
У 404 році Імперський Сенат видав Закон про автономність університетів, згідно з яким члени родин професорів з Периферії автоматично отримували імперське громадянство першої категорії.