— Дякую вам та Обраному від Семи за високу довіру, капітан-командоре, — сказав техноархеолог після належної урочистої паузи.
— Ну тоді, що ж… — Зоран обновив вміст порційних ємностей. — Маємо третій тост: за нового кандидата у Стражі!
Алекс мовчки випив. Він упіймав себе на тому, що у визначальну для його кар’єри мить думає не про те, як щойно став кандидатом у члени однієї із наймогутніших таємних спільнот Імперії, а про молоду жінку зі шкірою кольору міді, яка спала у коконі за якісь двісті метрів від того місця, де він пив напій предків із командиром найбільшого в історії людства зорельоту, а в майбутньому — братом-Стражем.
30
Океанське місто Ганаз, Перламутровий Океан,
північна півкуля планети Ноли (4КВ06:2),
зоряна система Ніргарі.
23 юна 417 року Ери Відновлення.
Будинок Глагау виявився окремою спорудою, розташованою майже у центрі двохсотлітнього купола. Тепер, коли його «пелюстки» були розкритими, стіни будинку зігрівали полуденні промені Ніргарі. Змонтовані на даху сонячні батареї розгорнулись, від чого будинок уподібнився до великого птаха. На порозі поліцейських зустрів Шарль, молодший брат та офіційний опікун барона Ойгена.
— Мене попередили, сір, що ви… Але ж я… — він усім своїм виглядом демонстрував, що намагається бути корисним.
— Зараз ми пройдемо до того приміщення, де катували клонку Батріс, а ви, Глагау, потурбуйтеся доправити туди ж барона, — наказав Марков.
— Сір, його не рекомендовано переміщувати. Вірусне захворювання спровокувало кисневу недостатність. Ойген ще не встиг відновити сили після останньої пересадки серця і бронхів.
— Мандрівку з кімнати до кімнати він уже якось витримає, — зауважив старший слідчий Нев.
— Авжеж, — раптом погодився Шарль, — я зроблю все, що ви накажете. Йдіть за мною.
Слідча група, прямуючи за Шарлем, проминула помпезний хол, прикрашений гербами і колекційною зброєю, триклиній з прозорим дахом і вийшла на широкі сходи, що вели до нижніх рівнів баронового будинку. Сенсори увімкнули освітлення, і Марков примружився від яскравого сяяння галогенових ламп, тисячоразово відбитого у дзеркалах та прозорих призмах, що рясно вкривали стіни і стелю.
— Солярій, чи що… — буркнув хтось зі слідчої групи.
— Дзеркала безкінечно примножують насолоду[86], — сказав Шарль, відкриваючи вхід до великої зали, також щедро спорядженої дзеркалами. — Прошу, панове, сюди.
— Це тут насолоджувався ваш брат? — Марков професійним оком оцінив обладнання зали, підійшов до вертикальної металевої споруди, що нагадувала сітчасту антену старовинного локатора, і помацав зажими на її рамі. — Стенд для тортур?
— Ми нічого тут не чіпали, — пояснив Шарль. — Як знали, що до цієї справи ще повернуться…
— Ще б пак! — посміхнувся Марков. — Це ж матеріальні свідчення баронового божевілля. А недієздатність особи, яка перебуває під опікунством, згідно з ноланськими законами, потрібно кожні три роки підтверджувати у судовому провадженні. Я не помилився, Глагау?
— Ваша правда, сір, — погодився Шарль. — Закони недосконалі…
— …а барон впертий. І вмирати не збирається.
Офіційний опікун Ойгена Глагау вирішив за краще залишити останні слова Маркова без реакції. Він до чогось прислухався — можливо, до внутрішнього комунікатора — і повідомив:
— Брата вже везуть сюди.
— От і добре, — імперський комісар вмостився на одному з низьких ослінчиків, що стояли під стінами зали. — Ми трішки потеревенимо з вашим братом, зовсім недовго.
— Довго він не витримає, — нагадав Шарль.
— Ми ж не садисти, — гмикнув Нев.
— Я… я розумію, — кивнув Шарль і рушив до виходу із зали.
Не пройшло й хвилини після його відбуття, як до зали вбіг «павук», на платформі якого змонтували інвалідне крісло. В ньому скарлючилось висохле тіло з непропорційно громіздкою з величним профілем головою, немов пересадженою з шиї велетня. Голова дивилася на слідчих бадьорим і грізним поглядом.
«По очах і не скажеш, що старому пішов сто третій рік», — оцінив Марков. Він непомітним для стороннього жестом наказав Невові починати допит. Ще один слідчий обійшов «павука» ззаду, уважно оглянувши апарат. При певному програмуванні навіть такого суто цивільного Мкб можна було перетворити на зброю.
— Ви Ойген Глагау? — запитав Нев.
— Я віце-адмірал Ойген Оммер, сто тридцять восьмий барон фон Моріц-Глагау, — гордо промовив власник величної голови. — З ким маю задоволення розмовляти?