Таким чином, скандальна заява Михайла Юрійовича Бродського від 1 вересня 2005 року про корупцію в так званому «оточенні президента» була не чим іншим, як заздалегідь підготовленою провокацією, що неприховано переслідувала мету — переключення уваги громадськості від скандалу довкола Нікопольського феросплавного заводу та звинувачень тодішнього Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко у неприпустимому для такого високого урядовця лобіюванні інтересів фінансово-промислової групи «Приват», очолюваної мультимільярдером Ігорем Коломойським. Більше того, цією заявою прагнули перейти від захисту Юлії Тимошенко до нападу проти тих, кого найбільше боялися — випробуваних часом і справами соратників Президента України Віктора Ющенка, які були оголошені так званим «оточенням президента» та ще й звинувачені у тяжких гріхах — корупції.
Час показав, що жодне із голослівних звинувачень М.Бродського та його послідовників — О.Зінченка, М.Томенка і О.Турчинова — не знайшло свого підтвердження. Російський бізнесмен Абрамов, на якого посилався у своїй заяві М.Бродський, вже наступного дня спростував нісенітницю про плановану ним передачу «оточенню президента» 50 мільйонів доларів за сприяння купівлі Нікопольського заводу феросплавів, аукціон з продажу якого навть не був оголошенний тоді і не оголошенний досі, тобто, на час написання цієї книги.
До певного часу Ю.Тимошенко вдавала, що вона дистанціюється від скандальної заяви свого соратника і радника Ю.Бродського. У ЗМІ навіть говорилося, що Ю.Бродський звільнений з посади радника Прем’єр-міністра України. Однак згодом виявилось, що це чергова неправда, бо із цієї високої посади Михайла Юрійовича Бродського було звільнено щойно 15 вересня 2005 року розпорядженням вже нового уряду. Однак, гучні декларації про нібито звільнення М.Бродського після його скандальної заяви дали можливість Ю.Тимошенко ніби дистанціюватися від нього та лицемірно засуджувати його дії перед Президентом.
V. БРОДІННЯ
Безумовно, що гострий конфлікт довкола Нікопольського феросплавного заводу, скандальний виступ М.Бродського на 5-му каналі та ситуація в секретаріаті Президента стали предметом пильного розгляду Ю.Тимошенко, О.Турчиновим і М.Бродським. Про що вони насправді говорили, ця трійця, мабуть, нізащо не признається, однак деякі їх подальші дії багато про що свідчать та відкривають завісу таємничості.
Виступ М.Бродського у прямому ефірі 1 вересня дивилася дружина О.Зінченка Ірина і в цей же вечір вона йому зателефонувала, розхвалювала його та подякувала за «державницьку позицію». У подальшому цей факт підтвердили і М.Бродський, і О.Зінченко. Треба думати, що таким чином між ними була встановлена духовна близькість. Розпочату М.Бродським справу скандалу в так званому «оточенні президента» у подальшому підняв на значно вищий рівень О.Зінченко.
Вранці 3 вересня прямо на засіданні Кабінету Міністрів України Прем‘єр-міністр України Юлія Тимошенко приголомшила всіх заявою, що російський бізнесмен Абрамов особисто повідомив їй про те, що він дав хабар у розмірі 50 млн. доларів секретарю Ради Національної безпеки і оборони України Петру Порошенку і голові фракції «Нашої України» у Верховній Раді України Миколі Мартиненку. Члени уряду і присутні були шоковані такою новиною. Фактично Ю.Тимошенко своїми словами підтвердила достовірність звинувачень, висловлених її радником М.Бродським двома днями раніше по «5-му каналу».
Такі дії Ю.Тимошенко вражають хоча б тому, що вона 2 вересня відмежувалася від оприлюднених М.Бродським звинувачень і навіть заявила про це Президенту. Що ж сталося впродовж однієї доби, аби так змінити і свою позицію, і заперечити свої ж слова? Якщо Юлія Володимирівна чесна і принципова, то чому вона не проявила солідарності з М.Бродським вже 2 вересня? Чому не мобілізувала на боротьбу із корупцією СБУ, яке тоді очолював її вірний соратник Олександр Турчинов? І нарешті. Навіщо так примітивно діяти прем’єру на засіданні уряду? Цілком зрозуміло, що 3 вересня 2005 року Юлія Тимошенко пішла ва банк. Вона кинула на терези своєї так жаданої перемоги все, що мала. Але те, що вона мала, виявилося пшиком.