Зверніть увагу б’ють по найсильніших і найбільш близьких до Віктора Ющенка людях. І хто б’є? Одні сіренькі невдахи із справжнього закритого оточення Ю.Тимошенко: Бродський, Турчинов, Зінченко, Томенко. Сірість «мочить» людей розумних і кваліфікованих. І ця лицемірна сірість водночас ще й запевняє українців, що вона підтримує Президента! Але поставимо просте запитання: «Як можна підтримувати керівника держави і водночас, супроти його волі, шельмувати його ж соратників і відверто руйнувати створену ним же команду?» В художній літературі така позиція називається лицемірною або фарисейською, а її провідники відповідно є лицемірами і фарисеями.
Фарисейська позиція Юлія Тимошенко та її близьких соратників (за її ж термінологією — оточенням) О.Турчинова, М.Бродського і М.Томенка підступно спрямована не лише супроти Президента України, а й проти всіх українців, які в період Помаранчевої революції щиро стали на захист своєї гідності, свободи і демократії. Суть цієї лицемірної підступності полягає в тому, що Юлія Тимошенко фактично сіє розбрат не лише в стані помаранчевих, а й в усьому українському суспільстві. І робить вона це продумано та свідомо. А мета одна — набрати більше голосів на виборах ніж «Наша Україна» саме у Києві, в центральних і західних областях України. Досягнувши цієї мети, їй далі буде значно легше прокладати шлях до владних вершин. Прекрасно розуміючи підступність власної позиції, Ю.Тимошенко з трибуни закритого VІІ з’їзду ВО «Батьківщина» закликала: «Не рвати серця людей. Прийдемо в парламент, а там визначимось аж до розділу на окремі партії». І, аби «не рвати серця», Ю.Тимошенко та її прибічники фальшиво твердять про свою палку підтримку Віктора Ющенка і водночас не забувають лити помиї на його друзів і соратників. І так щодня.
Ю.Тимошенко добре знає рівень морального авторитету Президента, тому до певного часу вона не ризикує ставати із ним у відкриту опозицію. Вона це обов’язково вчинить, коли матиме більшість у парламенті. На це Юлія Володимирівна і сподівається, але поки що вимушена маскуватися і чинить це досить успішно, подібно до стародавніх фарисеїв.
ХVІІІ. Штрихи до політичного портрета Юлії Тимошенко
Подумайте хто з політиків, які йдуть до влади, що зробив у своєму житті. Проаналізуйте хоча б трошечки їхнє життя.
1. «Всенародні вибори прем’єра»
За будь-яких обставин люди мають знати, що всім загалом вони обиратимуть народного прем’єр-міністра.
На усіх своїх зустрічах з виборцями Ю.Тимошенко незмінно, як заклинання, повторює фразу: «На парламентських виборах 26 березня народ буде обирати не просто народних депутатів, не просто політичну силу, а всім народом будуть обирати свого народного прем’єр-міністра, так само, як обирали президента країни… І тому я хотіла б, щоб ми дуже уважно віднеслися до такого нового права людей обрати народом прем’єр-міністра». [71] Ці заклинання Ю.Тимошенко вимагають хоч короткого коментаря.
По-перше. Це є абсолютною неправдою, що народ буцім обирає прем’єра. Насправді виборці обирають народних депутатів України — членів парламенту, а новостворена парламентська більшість буде пропонувати кандидатуру на посаду Прем’єр-міністра України. А це, як говорять в Одесі, дві великі різниці.
По-друге. Коли Юлія Тимошенко говорить: «Народ обиратиме народного прем’єр-міністра», вона передусім має на увазі себе. У такий спосіб Юлія Володимирівна показує власну персону як своєрідну спадкоємицю загальновизнаного народного Президента України Віктора Ющенка. Звідси й лицемірні реверанси у його бік і прожекти на дружбу та співпрацю.
По-третє. Ю.Тимошенко видає бажане за дійсне і своїми заклинаннями намагається схилити більшість виборців на бік блоку свого імені, що дасть їй можливість провести в український парламент більшу кількість своїх депутатів переважно; з числа олігархів, бізнесменів, кучмістів і просто пройдисвітів. Тому виборцям треба популярно роз’яснити, що кожен голос, поданий за теперішній список БЮТ, це голос не за так званого міфічного народного прем’єр-міністра України, а за цілком конкретних кандидатів: Суслова, Губського, Кожемякіна, Сігала, Фельдмана, Лукашука, Абдулліна, Баграєва, Жеваго, Єдіна, Хмельницького, Осику, Гладія, Борзих, братів Буряків, Кириленка, Васадзе та багатьох інших відомих кучмістів та поки що малознаних безпартійних бізнесменів, які у першій, умовно прохідній сотні окупували більшу частину місць.