— Остап Паранірванович Вішну довгий час працював на гетьманську розвідку під різними прикриттями і легендами, а на початку двохтисячних років йому навіть довелося трохи побути духовним лідером норвезької квір-офензиви. Але після крепкого передозу мухоморами під час відпустки на Шацьких озерах він став на рейки правої реакції та відродження еддичного клерикалізму з відповідно розробленою теоретичною базою.
— Ніхуя собі! — озвався боєць Юхименко і по-па-цанськи присвиснув. — Вибачайте. Білий вождь!
— Саме так! — підтвердив Вішну. — Точніше, жовто-блакитний!
— Цю теоретичну базу ніхто не може осягнути, — продовжив далі Арлекін Петрович, — оскільки написано її реконструйованою індоєвропейською мовою, а володіють нею лише старі університетські євреї в луснутих окулярах. Відповідно, маємо чергову антиіндоєвропейську змову з боку вчених гіперсіоністів. Я правильно розумію?
— Свята правда! Плете змову професура! — підтвердив чотирирукий пасажир.
— Через цю обставину перекладів твору Остапа Вішну найближчим часом не очікується, вчення залишається утаємниченим, отже, езотеричним. Але спішу вспокоїти громаду! Через те, що моя бабуся була індоєвропейкою, я з дитинства непогано сприймаю на слух деякі втрачені діалекти, при нагоді перекладу для вас це езотеричне вчення, тим паче, там нема чого перекладати. Усього два-три абзаци, вони дуже короткі, вчення лаконічне і завчасно пристосоване до поліграфічних криз. Хороше вчення, просте і глибоке, — завершив свою майже промову Переїбихаудеген. — Тепер ваша черга, пане Остапе! Поясніть обстановку мавпі, Юхименку і Вакарчукові.
— Ну що ж, слухайте сюди, шановні! Як офіційна особа пояснюю обстановку та загальну ситуацію, що склалася на цю мить на міжнародній арені!
На слові «арена» Томаса трохи сіпнуло, але він вмостився на сидіння і перетворився на саму увагу. Решта товариства теж проявила інтерес до розмови, окрім Юхименка, котрий знову вовтузився зі своїм кульком, шарудів поліетиленом і слухав у піввуха.
— Уламки, Томасе, що ледь не розчавили наше товариство, — це звичайні фрагменти Російської Федерації, — продовжив Вішну — Від сьогодні розпочався тектонічний процес руйнації Московії, з самого ранку її розривають страшні центробіжні сили. Блискавка, що влучила у вагон, в котрому ти мав мужність тікати від своєї реальності, Томасе, була лише першою ластівкою. Щойно ми бачили, як прямо на нас йобнувся великий шматок Ярославської області РФ, а це лише початок. Першими вибухають сакральні центри старої московитської цивілізації: купола, бєлиє бєрьозкі, мама с коромислом, оце все. А вже потім, друзі, настає час значних індустріальних центрів. Уявіть собі, що буде, якщо на нас впаде Нижньотагільський металургійний комбінат? Це буде повний пиздець, і статися він може щомиті, а хоч би й прямо зараз.
— Так а чого ж воно на нас падає? Ми тут до чого? — здивувався павіан, у голові якого уже почала складатися більш-менш чітка картина того, що відбувалося. — Чому воно не сиплеться на Сибір, приміром, чи на Урал? Чому саме на нас?
— Питання слушне і найголовніше у нашому випадку. Очевидно, мало би завалити саму Московію, і наші лабораторні розрахунки це підтверджують. Однак ми встановили, що московити через свою природну злобливість підготували вузьконаправлений керований вибух, як це визначають спеціалісти з вибухівки, аби накрило саме нас і заодно усі найближчі терени. Але нас найбільше, тобто вщент. Тут у них окремий інтерес.
Гриша №2 кивнув баняком і додав: — Вони усе підлаштували таким чином, щоби наїбнутися разом з усіма. Якщо уже помирати, то «с музикой і сосєдямі», як у них кажуть. Це натуральне Западло, Томасе. Западло з великої літери «З».
— В смислі — Западло? — дещо кволо перепитав Вакарчук.
— Саме так, — продовжив замість Гриші Вішну, — це старий кацапський ритуал окультного характеру. Він пов’язаний із хворобами і смертю. Класична шаманська практика, це я вам як краєзнавець кажу. У стародавніх московитів, якщо комусь було хуйово або коли хтось помирав, існувала така дивна традиція — проводити ритуал Западло, мета якого полягає в тому, щоби усім іншим теж стало хуйово. Суть його в тому, щоби усі навкруги теж або повиздихали, ну, або хоча б тяжко страждали. Переважно він виражався у п’яних бійках на похоронах, наприклад. Коли цілі їхні осередки гинули в алкогольному осатанінні і лягали в могилу всім збиральницьким колективом, бо самому помирати — це западло.
— Навіщо!? — щиро здивувався Томас Якович. — Який у цьому смисл?
— Складне питання. Ми довго вивчали цей феномен, — замість Вішну похмуро відповів один з кнехтів, здається, Гриша №1. — Навіть в глибокі експедиції ходили під виглядом заробітчан і валютних проституток, аби роздивитися феномен зсередини. З лабораторій роками не вилазили, робили дорогущі аналізи, ставили складні досліди — усе намарно. Висновок, відповідно, зробили невтішний.