— Так а шо, ми ж її уже схопили, наче ж обійшлося!
— Ти що, взагалі нічого не зрозумів? — прошипів Арлекін Петрович. — Щойно до твоєї голови Корчинського підключилася голова з Лубянкі! Тепер кацапи точно знають, де ми зараз знаходимося! Вони свого не впустять! Готуйтеся до оборони, панове! Зараз почнеться! Ось-ось попруть! Нас засікли! Вони або скинуть на нас Саяно-Шушенскую ГЕС — тоді нам просто пиздець, або зараз тут з’являться Мєщєрскіє Скоморохі — і тоді нам драматичний пиздець!
Томас Якович тримався руками за свою закривавлену пику, тремтів від болю, пускав з носа рожеві шмарклі, плакав і підвивав водночас. В голові гуділо щойно почуте словосполучення — Мєщєрскіє Скоморохі, Мєщєрскіє Скоморохі, Мєщєрскіє Скоморохі, бум-бум-бум! Воно здалося йому дуже лиховісним і страшним.
«Мєщєрскіє Скоморохі, — думав він крізь мряку, що охопила його свідомість, — Мєщєрскіє Скоморохі, що це за хуйня така, ні, ні, тільки не це, тільки не вони!» — звідкись Томас знав, чи просто відчував, що це щось вкрай небезпечне.
— Гриша! — гукнув кнехтів Переїбихаудеген. — Швидко видай пану лицарю арбалет і болти до нього! Все це ви знайдете за торбами під задніми сидіннями! Стволи на місці?
— Так, мій конунг! — стисло прогарчав, немов готовий до сутички пітбуль, один з кнехтів і вийняв з-під вишиванки свого глока. Всі одразу помітили, що, окрім автоматичного пістолета, за поясом у Гриші №1 було ще кілька магазинів збільшеної ємності.
Гриша №2 вже перевіряв затвор повнорозмірного узі й розкладав на сидінні додаткові магазини, штук, мабуть, з п’ятнадцять, якщо не більше.
— Юхименко! Зверху подивись, там за вогнегасником лежить калаш і кілька рожків до нього! Давай! Розберись там!
Боєць стрімголів кинувся до вогнегасника виконувати наказ конунга.
— Остапе Паранірвановичу! Агов!
Але Вішну уже тримав у руках обріз з помпового дробовика, що, як виявилося, увесь цей час був приниканий в складках олімпійського костюма: — Маємо те, що маємо!
— Згодиться, якщо діло дійде до ближнього бою! — схвалив Арлекін Петрович. — А ви, пасторе, моліться!
— З нами Бог! Кацапам пизда, па-любому! Маю в запасі одну вбивчу молитву! — войовничо відповів Олександр Валентинович і рішуче закрив свого підручника з демонології на найцікавішому місці.
— Вакарчук! Вакарчук! — наказово звернувся то Репостислава Остап Вішну.
— Шо такоє?
— У кризові моменти співатимеш бадьорих пісень! Для підтримки бойового духу! Чув? Ти митець чи хто?
— Пойняв! Співатиму «Веселі, брате, часи настали», — на диво жваво відгукнувся ретранслятор. — На ютубі майже сімсот тисяч переглядів!
— Вьольво Євдокимівно! Пані! Спите?
Стара досі перебувала у стані фольклорного анабіозу і ніяк не реагувала на організаційну колотнечу.
— Та й хуй на вас, аби не заважали. Гриші! Сховайте Євдокимівну за переднім сидінням і чимось накрийте, а то мало що може статися. Тільки дуже делікатно, і клумаки теж не забудьте. І голову Корчинського теж туди, аби не мотилялася по проходу!
Кнехти шанобливо зняли з Вьольви Євдокимівни армігерів бацинет, підхопили стару під руки і разом з клумаками обережно утрамбували між автобусною торпедою і сидінням. Туди ж запхали голову в кульку і вогнегасник.
— Мавпа! Павіан Якович!
— И-и-и-и-и-и-и!!! — як міг, процідив крізь солону слину мавпун.
— Ясно, сиди і міцно тримайся за поручні, — з деяким навіть співчуттям промовив Вішну і поплескав Томаса по плечу, від чого той булькнув рожевими шмарклями з носа.
Фаршрутка неслася по трасі, нічого начебто не віщувало біди, але все ж таки відчувалося, що лихо десь поряд. І дійсно, події почали розгортатися доволі швидко. Спочатку все було тихо, а потім навалився низький гул, уже знайомий за першим бомбардуванням ярославським бароко, і цього разу діло було значно серйознішим. Раптом невідомо звідки обабіч дороги і на саму трасу почали сипатися досі невеликі, але все одно вбивчі шматки якихось антикварних заводських конструкцій.
— Пиздець, шановні! Здається, це Чєлябінск! Вони хочуть скинути на нас Чєлябінск! — вигукнув з водійського місця Арлекін Петрович.
І в цю саму мить різко здійнявся руйнівний вітер та почалося потужне торнадо зі здобутків першої хвилі радянської індустріалізації. Спочатку прямо з неба прилетіла циклопічна заводська домна. На щастя, вона врізалася просто в поле, але результат цього падіння усіх приголомшив. Угору здійнялася величезна хмара чорнозему, перемішаного з тоннами бетону та арматури.
— Тут ніяке узі не поможе! — крикнув Гриша №2. — Вся надія на вас і на пана пастора!