Скоморох співав інфернального гімну і трощив балалайкою фаршрутку. Та підскакувала, маневрувала, але не здавалася.
Арлекін Петрович вчепився за напіввидертий поручень, підняв правицею тяжку сокиру догори і завдав першого англосаксонського удару.
— Авада Кедавра!!! — з сокири, немов з вогнемета, вилетіло могутнє закляття у вигляді полум’яного струменя. Воно влучило в двері скоморошого їбальника, ті загорілися, але це не спинило його наступу Скоморох напирав ще дужче.
— Смертельне закляття не діє! Вішну Паранірванович! Помагай!
Вони разом націлилися у Скомороха сокирою і булавою: — На раз, два, три!
— Раз, два, три, московит — гори!!! Ом намах Кедавра!!! — з сокири і булави знову вилетіло яскраве полум’я, зійшлося в єдиний гарячій струмінь і вдарило по Скомороху. Ба-ба-х-х-х-х!!! Але той не лише не спинився, а ще більше прискорився.
— Він включив культурологічний захист від індоєвропейських сенсів! Арлекін Петрович! Ми пропали! Тепер його ніщо не зупинить!
— Пожди, дай подумати, треба спробувати заборонену міжнародною конвенцією стару аграрну магію. Колись давно, ще на зорі своєї юності, я знав кілька могутніх аграрних заклять! Але то було так давно, е-хе-хе, я все позабувався! Вішну Паранірванович, закляття гробків, чи як воно називалося? Ви маєте пам’ятати, неолітична магія — це ж ваша сфера!
— А-ба-ба-шо-то-там... щось таке, крутиться в голові! Якби ж атмосфера була спокійнішою, мали б час на роздуми. Треба щось робити, Арлекіне Петровичу, інакше нам гайки!
— Спробую! — промовив Арлекін Петрович і знову здійняв сокиру.
Скоморох вкотре замахнувся балалайкою, їбанув по фаршрутці, але трохи не влучив і виламав здоровенний шмат укравтодорівського асфальта з дорожнього покриття. Видно було, що він почав впадати в некеровану лють і потроху втрачав координацію, однак кожен удар по автобусу міг стати фатальним. Армігер валявся на підлозі разом зі своїм мечем та поламаним арбалетом у вщент побитій кірасі і проломленому бацинеті, з-під якого цибеніла кривава юшка. Вакарчук разом з мавпою забилися під сидіння і там крепко обійнялися, як перед смертю. Пастор, затиснутий в кутку погнутим поручнем, тихо молився, Юхименко героїчно виконував функцію шофера, Остап Вішну трьома руками тримався за все що міг, а четвертою погрожував булавою Скомороху. Його яскраво-жовтий костюм був увесь подраний і вкритий плямами бруду. Обидва кнехти намертво засіли між сидіннями в очікуванні чітких наказів і були напоготові.
— А-ба-ба-ке-да-вра! — сіре око конунга зблиснуло, і знову спалахнула вже трохи пригоріла сокира. Полум’я вдарило в груди Скомороха, той похитнувся, трохи відстав від автобуса, але тут-таки пришвидшився і пішов у рішучу атаку.
— И швец! И жнец! И в гробу мертвец! А-ха-ха!!! — неслося з дверей його їбальника.
— Все, — подумав Арлекін Петрович. — Нам пиздець.
І тут несподівано сталося те, на що ніхто не розраховував.
— Цього разу не вам, синку хе-хе-хе, а ну посунься трохи! — пролунав у салоні чийсь владний голос. Це була вона.
— Трясця твоїй рогатій матері! Дірявий ти лантух з гівном! Купа торішнього гною! Щоб у тебе срака заросла! Щоб тебе пожерла фітофтора! Довгоносик душу поточив! Борозняк кишки погриз! Щоб ти не дожив до учорашнього дня! Та щоб ти здох, смалена кацапська свиня! А-ба-ба-га-ла-ма-га!!! А-ба-ба-га-ла-ма-га!!!
Гучно вибухнуло стародавнє закляття гробків, в небі щось загуркотіло, спалахнуло, і в Мєщєрского Скомороха їбанула страшна тропічна блискавка. Сила її була настільки руйнівною, що той одразу тріснув, мов гнила радюжка, його корпус відломився від гусеничного шасі, з діри на місці кулеметної турелі повалив густий дим, і він прямо на ходу розпався навпіл. На трасу просипався боєкомлект культурних кодів, по асфальту застрибали і покотилися березові дрова, духовні скрєпи, блискучі самовари різних моделей і розмірів, розлючені ветерани в луснутих окулярах, ікони Ніколая Второго, дерев’яні скобарі, гостро заточені сталеві кокошнікі, православні хрести і таке інше. Фрагменти скоморохового тіла охопив вогонь, все це по інерції котилося за фаршруткою, але стало ясно, що Скоморох таки допиздівся.