— Слава Україні! А-а-а-а-а-а!!! — горланив з потертого водійського крісла Юхименко.
— Перемога!!! — голосило змучене товариство, і навіть найбільш постраждалий від березового залпу армігер, все ще лежачи в проході на підлозі, булькотів щось життєствердне.
Посеред понівеченого салона фаршрутки згорблено, але велично стояла стара Вьольва Євдокимівна. Вона спиралася на вузлуватий ціпок мозолистими руками, погляд її блакитних очей був ясний і строгий, без жодних ознак старечого маразму або приспаності. Вбрана вона була просто, але чепурненько, можна сказати, зі смаком. Чиста свитка білого домашнього полотна з відкладним комірцем, обшита по швах кольоровими шнурами, коштовна візерунчаста хустка яскраво зеленого кольору. З-під свитки визирала темно-червона плахта, край синьої попередниці і святкові сап’янові черевики. Виріз на комір був доволі широкий, вочевидь, для того, аби добре було видно барвисті коралі та великого срібного дукача з викарбуваним на ньому портретом Симона Васильовича Петлюри.
— Пригальмуй трохи, солдатику, — сказала вона, звертаючись до Юхименка. — Зелена зупинка, хлопчики. Що ж ви, як школярі, їй-богу! Ще трохи, і догралися б зі своїми забавками! Як можна було так знехтувати рідним словом! «Авада Кедавра», тьху! Це ж взагалі арамейське закляття! Хто взагалі вас тільки цьому навчив, це ж ганьба! Арлекіне, Остапе, ви давно уже не діти так ризикувати!
— Вьольво Євдокимівно, та ми цейво, е-е-е... — спантеличені конунги дивилися на розкидані трасою залишки Скомороха. «Богдан» повільно котився на нейтральній передачі і врешті зупинився на узбіччі в тіні великого ясена. Певний час у фаршрутці стояла тиша.
— Ми пісяти хочемо! — звернувся з-під сидіння до товариства павіан. — Можна ми зі Славком вийдемо? Я би ще й покакав, — чесно додав Томас Якович. — Дивно, що я взагалі досі не всрався, мабуть, через те, що давно нічого не їв. Останній раз кукурудзину в полі гриз. Обід буде?
— Йдіть, тільки недалеко, — благословив обох Вішну.
Мавпун намацав на підлозі пачку армігерових «Прилук», спитав у досі напруженого Гриші №2 сірники, чемно привітався зі старою і вистрибнув через відсутнє вікно на дорогу. За ним незграбно виліз Вакарчук і одразу побіг за дерево до вітру. Павіан закурив.
— Вьольво Євдокимівно, що ж ви раніше не цейво? Подивіться на автобус, що від нього залишилося, — натурально фаршрутка! Він же ж у нас на балансі, а новий нам не скоро видадуть! — репетував Переїбихаудеген. — І що з того, що я конунг, хіба ви самі не знаєте, який у нас лютий завгосп на базі? Таке жлобисько!
— Е-е-е, допоможіть мені вилізти, е-е-е... — обережно означив свою присутність Кривавий Пастор. — Мене тут трохи придавило, е-е-е...
Остап Вішну підскочив, трьома руками відігнув поручня, четвертою поміг Олександру Валентиновичу встати і обтрусив від пилюки його строгий пасторський костюм.
— Дякую, шановний! Мої вітання, Вьольво Євдокимівно! — галантно привітався пастор. — Ото ви дуже вчасно!
Вішну тим часом, тримаючи під пахвою обріза і булаву, усіма руками активно копирсався в автобусній аптечці, яка дивом не постраждала під час бою, розпаковував бинт і щедро поливав чималий шматок вати спиртом. Він зняв з Гегемонта пошкодженого бацинета, перевірив загальний стан шляхецького здоровля, проквецяв незначні, але криваві подряпини ватою і забинтував. Той, відчувши запах спирту, одразу якось пожвавішав, прийшов до тями і заворушився, вискрипуючи залізним обладунком.
— Схоже на незначний струс мозку, могло бути гірше. Треба буде і павіанову пику роздивитися, бо укус голови Корчинського може бути отруйним, — зауважив Вішну і звернувся до товариства:
— Добродії! Давайте усі разом подякуємо пані Вьольві Євдокимівні за вчасну допомогу! Вона не так часто прокидається, і лише у вкрай важливих справах. Очевидно, справи наші кепські, якщо це сталося.
Усі дещо хаотично, але щиро висловили свою вдячність, заворушилися і взялися обговорювати непростий стан справ. Вакарчук уже повернувся до фаршрутки і заходився викидати через биті шибки кацапські дрова, що валялися по всій підлозі. Гриші кинулися вимітати через перекошені двері бите скло, армігер намагався запхати свого меча у погнуті піхви, а Арлекін Петрович і Вішну вислуховували неприємну нотацію від Вьольви Євдокимівни. Юхименко курив і перепаковував кульок з головою Корчинського, Кривавий Пастор думав, а Томас Якович Сирота тим часом всівся посрати за деревом. Він насмикав листя, підібрав хвоста, зручно вмостився, ще раз закурив і задумався.