— Вже не робимо. Приходьте завтра на десяту.
— Що це таке?! — гнівно промовила Вьольва Євдокимівна і вказала на двері. І дійсно, ті зверху до низу були увішані якимись табличками. Редакція РЖ «Берегиня», Релігійна громада язичників «Квітка Папороті», Громадська організація «Мораль і духовність» і так далі.
— Ви що, здаєте Нахуй в оренду? Санктуарій державного значення? Вам що, бюджетних коштів не вистачає?
— Коштів вистачає, чого ж, а ось грошей не дуже. Взагалі, це не ваша справа, приходьте завтра, а краще в понеділок.
Потім чиновник з інтересом подивився на павіана і поцікавився:
— А це у вас настояща обізяна? А вона по-нашому понімає?
— Скільки? — просто спитав Остап Вішну.
— Два гольдгульдена, одна срібна гривня і скільки не жалко зверху киньте, на папір для принтера. Покладіть ось тут, скраю стола, і заповнюйте анкети, — не менш демократично відповів чиновник.
Арлекін Петрович видобув з піджачної кишені вказану суму, поклав перед чиновником і взяв кілька листів з паперового стосу й олівець.
— Анкету заповнювати по формі, кириличним письмом, ну, ви знаєте, — позіхнув чиновник і згріб зі стола гроші у шухляду. — Повне ім’я, рід діяльності, посада, рік народження за наявності. Інакше не приймаємо.
Вьольва Євдокимівна подивилася на Остапа Вішну і гучно, так, щоби усі чули, промовила:
— Так, ти у нас вчений книжник, заповнюй анкети! — і пошепки, наче ненароком, щоби чули тільки конунги, додала: — Пильнуйте, це не наш чиновник, я їх усіх знаю. Ніякого голови Талалаївської адміністрації тут бути не може, бо це в Чернігівській області. Це або пастка, або корупція і кумовство в Україні вже не знають меж. Можлива й кацапська диверсія, будьте напоготові і передайте це іншим.
Тим часом Вішну взявся строго по формі заповнювати папери. Він уголос проговорював усе написане і час від часу позирав на чиновника, вираз мармизи котрого мінявся просто на очах.
— Вьольва Євдокимівна Шрі Сваті Хауптмуттер. Хтонічне божество мезолітичного походження. Посада — старша провидиця і вьольва СБУ, консультант з усіх можливих питань. Рік народження — задовго до вашої ери.
— Арлекін Петрович Переїбихаудеген, він же Ерлекін, він же Герлеконіг, він же одноокий Одін. Король Дикого полювання, бог. Посада — конунг СБУ. Рік народження — доба раннього заліза.
— Кривавий Пастор, він же Олександр Валентинович Турчинов. Успішний реформатор, секретар РНБО, свята людина. Посада — постійний представник християнського пантеону при СБУ. Рік народження — 325.
— Остап Паранірванович Вішну, він же Вішну Нараяна. Член Спілки письменників України, бог. Посада — конунг СБУ. Рік народження — був завжди.
— Томас Якович Сирота. Мавпа породи павіан, представник від дикої природи, новонавернений українець, близький родич людства. Рік народження — 1991.
— Репостислав Вакарчук. Генератор сенсів, знана людина, пасажир. Посада — штатний трубадур таємних досягнень СБУ. Рік народження — 1975.
— Гегемонт Бурштин-Поганяйло гербу Халява. Волинський шляхтич, представник барижно-аристократичного стану, професійний тітушка, пан. Посада — позаштатний агент СБУ широкого профілю. Рік народження — кінець чотирнадцятого століття.
— Гриша №1 і Гриша №2. Патріотичні андроїди виробництва Харківського бронетанкового заводу, селовики. Посада — старші кнехти СБУ. Рік випуску — 2004.
— Юхименко Олександр. Солдат 17 танкової бригади ЗСУ. Посада — голос народу в СБУ. Рік народження — звертатися до паспортистки.
— Голова Корчинського, вона ж Дмитро Олександрович. Цінний історичний артефакт, проповідник, кондотьєр. Посада — потрійний агент чотирьох спецслужб, джерело знань, заколотник. Рік народження — офіційно 805, насправді — невідомо.
Він закінчив, поклав анкети на стіл і уважно подивився на чиновника. Той із запопадливим виразом обличчя незграбно підскочив з бюрократичного крісла і голосом, сповненим державотворчої приязні, заторохкотів.
— Арлекіне Петровичу! Проходьте! Вьольво Євдокимівно! Боже-боже, що ж ви одразу не сказали! А я вас і не впізнав, розбагатієте!
Стара пані трохи помовчала, твердо подивилася на бюрократа і привіталася:
— Я вас теж одразу не впізнала, Юрій Владіміравіч. Здрастуйте!
На мить запала абсолютна тиша.
— Вот тєбє, бабушка, і Юрьєв день! — чиновник блискавично вихопив наградного форта і тричі вистрілив у Вьольву Євдокимівну. Кулі дзвінко відскочили від старої, немов від чавунної сковорідки, одна з них зрекошетила у хатину і розбила шибку. Події вмить закрутилися, наче скажена дзиґа.