- І тому я називаю себе християнським соціалістом, - сказав він, - тому що я вважаю, що цим двом належить майбутнє - Христу і людям.
Вінні не відповіла і вони знову йшли мовчки.
- Ви зневажаєте мене? - вигукнула вона нарешті.- Ви вважаєте, що я марнославна і дурна? Мені так соромно за себе.
Він подивився на неї своїми пристрасними очима, і все його серце тужило за нею.
- Ви знаєте, що я про вас думаю, - сказав він.
Вони наближались до дому священика, і часу було дуже мало. Вінні відкинула всю стриманість.
- Я хочу вам допомогти, я хочу працювати з вами, я ненавиджу життя, яке я веду вдома. Я не жінка, я лише дурна лялька. Заберіть мене від цього.
Кров прилила до його обличчя, і полум'я захоплюваного щастя осяяло його очі. Він навряд чи міг повірити, що правильно розчув.
- Ви це маєте на увазі? - поспішно скрикнув він. - О, не грайтеся зі мною. Хіба ви не знаєте, що я вас кохаю? Я кохаю вас всією силою, яка у мене є. Коли я далеко від вас, це божевілля; я не можу думати ні про що, крім вас, цілий день і всю ніч.
Вінні зітхнула.
- Мені дуже приємно чути, що ви це кажете.
- Чи не байдужий я вам взагалі? - наполягав він, все ще сумніваючись.
- Так, я кохаю вас усією душею.
Коли вони дійшли до дому священика Сейнт Грегорі, канонік привітав Рейлінга вилиттям слів.
- Мій дорогий містере Рейлінг, це так мило, що ви прийшли. Дозвольте познайомити вас із моєю сестрою. Містер Рейлінг є автором тієї чудової та дуже обговорюваної книги «Майбутнє соціалізму».
- І яке майбутнє соціалізму? - ввічливо запитала леді Софія.
- Мені знадобилося триста сторінок, щоб відповісти на це запитання, - відповів він із посмішкою.
- Тоді ви повинні дозволити мені відразу налити вам чаю.
Вінні підійшла до свого дядька, який спокійно обідав зі своєю сестрою, але він простягнув зневажливу руку.
- Краще не цілуйте мене після того, як побували на зборах з поміркованими, - сказав він.- Я страшенно боюся зловити щось. Я завжди думаю, що це така милість, що в Сейнт Грегорі немає бідних людей.
- Ви думаєте, вони всі заражені? - посміхнувся Рейлінг.
- Ніколи не можна сказати напевно, знаєте. Я завжди рекомендую Теодору обсипати себе порошком Кітінга, коли він вінчає нижчі класи.
Рейлінг стиснув губи від примхливого зауваження, і Вінні, спостерігаючи за ним, засоромилася легковажної атмосфери, в яку вона його ввела. Їй раптом здалося, що ці люди, серед яких вона до цього часу задоволено жила, були лише акторами, які необачно повторювали слова, вивчені напам'ять. Ця вітальня з її розкішним ситцем та модним Шератоном була задушливою в’язницею, в якій вона не могла дихати. Вона знала сотню салонів, які майже не відрізнялись від цього: однакові квіти були на одних і тих же столах, розкладених однаково, туди-сюди лежали однакові книги, однакові періодичні видання. У всіх до одного вели одне і теж життя; і це було штучно, умовно, неправдиво. Вона та її друзі виконували вишукану, але тривіальну п'єсу, деякі сцени якої відбувалися в їдальні, деякі в бальній кімнаті, інші в парку, а деякі в модних магазинах. Але навколо цього величезного театру була велика кам'яна стіна, і за її межами чоловіки, жінки та діти юрмилися у величезній кількості, і жили, і любили, і голодували, і працювали, і помирали.
Бертрам повернувся до каноніка Спретта.
- Я бачу, що один із наших найзатятіших поборників у справі стриманості щойно помер, - сказав він.
- Єпископ Ендовер? - вигукнув канонік. - Дуже сумно, дуже сумно! Я його добре знав. Софія вважає, що він був найбільш вченим з наших єпископів.
- Він буде великою втратою.
- О, великою втратою! - переконано вигукнув канонік. - Я страшенно переживав, коли почув про цю сумну подію.
- Чи є в Барчестері поля для гольфу? - спитав лорд Спретт, кинувши погляд на брата.
Рейлінг подивився на нього з подивом, природно, не зрозумівши суті цього питання.
- Я справді не знаю. - Потім він посміхнувся каноніку Спретту. - Я чув, як натякають, що ви можете піти туди.
Канонік Спретт отримав пропозицію без збентеження.
- Для того, щоб відірвати мене від Сейнт Грегорі, потрібно було б дуже багато, - серйозно відповів він. - Я цілком прив'язаний до парафії.