- Є щось, що я повинна вам одразу сказати, батьку. Я хочу пояснити.
- Нічого пояснювати, моя дорогенька.
Вона ставала майже приголомшеною. Її батько, добродушний і ласкавий, здавалось, тримав її руками в пустоті, відбираючи у неї всю силу волі.
- Батьку, дозвольте мені сказати. Ви не розумієте.
- Нема чого розуміти, моя люба. Я все про це знаю, і вам справді не потрібно нервувати. Ви підете з моїми найкращими побажаннями.
- Я не можу піти. Спочатку я мушу поговорити з вами,- відчайдушно закричала вона.
- Годі, годі, дорогенька, ви мусите набратися хоробрості. Нічого дуже страшного. Спускайтеся вниз, як добра дівчина, і я смію сказати, ви приведете Харрі з собою.
Він поводився з нею неначе з дитиною, наляканою якоюсь уявною небезпекою, яку треба вмовити бути сміливою. Він відчинив двері, і Вінні, не бажаючи, поступилася його більш сильнішому духу. З щирим сміхом він повернувся, потираючи руки.
- Маленька дівоча скромність! Дуже чарівна, дуже гарненька! Це прекрасне видовище, моя люба Софіє, типова м'яка англійська дівчинка, залита рум'янцем незайманої невинності.
- Дурниці! - сказала леді Софія.
- Ви цинічна, моя люба, - засміявся канонік. - Це серйозна провина, у якій я рекомендую вам виправитись.
- Я прошу вас не проповідувати мені, Теодоре, - відповіла вона, стримуючись.
- Жодна людина не є пророком у своїй країні, - сказав він, потискаючи плечима. Потім він звернувся до свого брата: А ви задаєтесь питанням, чому я надіслав вам цю термінову записку з запрошенням на обід.
- Зовсім ні. Я цілком розумію, що задоволення від моєї компанії коштує особливого посильного.
Але канонік Спретт перебив: Я запросив вас прийти в офіційній якості, якщо я можу так назвати - як голову сім'ї.
- Мій дорогий Теодор, лише з ввічливості: я негідний.
- Цей факт є достатньо очевидний, не згадуючи його, - негайно відповів канонік. - Але я повинен бути вдячним, якщо в цей момент, коли справи нашого дому поставлені на карту, ви проявите таку тверезість і пристойність, на які ви здатні.
- Хотів би я зараз одягнути свою коронаційну мантію, - зітхнув лорд Спретт.
- Продовжуйте, Теодоре, - запропонувала їх сестра.
- Добре, ви всі із задоволенням почуєте, що лорд Роксем попросив мого дозволу залицятися до Вінні.
- У дні мого юнацтва, коли чоловік хотів одружитися, він запитував дівчину ще до того, як запитував її батька , - сказала леді Софія.
- Я думаю, це було дуже належним чином; я настільки старомодний, що вважаю батька найкращим суддею добробуту своєї дочки. І я думаю, що в цьому випадку я, безумовно, перший чоловік, з яким потрібно консультуватись. Роксем - молода людина з найвищими принципами, і він, природно, обрав правильний напрямок.
- І ви навалились на нього і сказали: Вітаю!, - вигукнув лорд Спретт.
Канонік кинув на нього холодний погляд здивування та пораненої гідності.
- Я повідомив йому, що не маю заперечень проти нього як зятя, і зробив звичайні запити щодо його матеріального стану.
- Що за триклята зухвалість, коли кожен знає, що він має двадцять тисяч на рік!
- І нарешті я передав йому своє переконання, що Вінні дивиться на нього з щирою повагою.
- Та ви стріляний горобець, Теодоре, - сказав лорд Спретт, сміючись. - Є багато лондонських матрон, які розставляли свої сітки для лову цієї риби.
- Я й не сподівався, що ви поставитесь до цього питання пристойно, Томасе, і лише через сильне почуття обов'язку перед вами, як голови мого дому, я попросив вашої присутності.
Але його старший брат був зовсім незбентежений.
- Замовкніть, Теодоре. Ви добре знаєте, що Роксем може просто витерти чоботи такими, як ми.
- Я анітрішки не розумію, що ви маєте на увазі, - холодно відповів канонік.- Ми йому рівні в найкращому сенсі; і якщо ви хочете розглянути детальніше, наш ранг у перстві - вищий за його.
- Ранг у перстві бути повішеним! Існує подвійна різниця між двадцять першим лордом Роксемом з половиною графства за спиною та другим графом Спреттом з неприємним претенціозним штукатуреним будинком та близько десяти гектарів закопченої землі. Графи, як ми, товсті, як мухи.
Думки леді Софії, як і її брата, звернулися до будинку, який засновник їхньої родини, придбавши багатство, купив, щоб завоювати позицію поміщика. Канцлер любив отримувати повну вартість за свої гроші, і його невелика ціна, а також велич його привабили. Бічкомб був побудований відставним крамарем залізних виробів, у перші роки королеви Вікторії, коли у моді були романтика та готична архітектура; і він мав вигляд середньовічного замку. З парапетами, загостреними вікнами, загостреними арками, машикулями, розвідним містком та іншими іграшками тієї забавної епохи сіра штукатурка його стін здавалась більш штучною, ніж полотняний палац падаючої завіси. Внутрішній зал був оббитий дерев'яними панелями, підфарбованими, щоб нагадували дуб; а стіни, прикрашені гербами, надавали йому яскравості німецького пивного погребу. Стелі були почергово пофарбовані в синій та червоний кольори та прикрашені золотими геральдичними ліліями та геральдичними левами. Меблі були вишукано вирізані, там були осліни, дубові скрині та величезні шафи, на кожному вільному просторі яких можна було побачити герб родини Спреттів. І як би ми цього не хотіли, було неможливо прийняти за сімейні портрети неповноцінні картини, придбані оптом на аукціоні. Після шістдесяти років вся ця пишність стала дещо позбавленою смаку, і кімнати, мало заселені їхнім нинішнім власником, мали похмурий вигляд декорацій, які бачив денний світ. Класичні статуї, тераси та сходи, які прагнули надати значення саду, витримували погоду настільки погано, що їх штукатурка плямами стиралася і демонструвала в ганебній наготі жовту цеглу, з якої вони були виготовлені. Романтичні гроти були настільки напівзруйновані, що нагадували спалені та покинуті кухні. Все це помітно висловлювало здоровий парадокс, що ідеалізм одного віку є лише вульгарністю наступного.