- Ви маєте на увазі, що він трохи педант. О, ну, він щойно приїхав з Оксфорда. Він це подолає.
- Я не маю на увазі нічого подібного. Я дивлюся на нього як на чудового молодого чоловіка, і завдяки його можливостям, я переконаний, він в підсумку стане прем’єр-міністром.
- А чи припускаєте, що Вінні відмовить йому? - сказав лорд Спретт.
- Що! - закричав канонік, підстрибнувши, бо такої можливості йому ще не спадало на думку. Але він швидко відкинув це, як те, що виходить за межі розважливості. - Нісенітниця! Чому вона повинна? Це дуже підходящий юнак, і він має моє повне схвалення.
Лорд Спретт знизав плечима.
- Припустимо, вона взяла собі в голову, вийти заміж за того соціаліста Джонні? Ви знаєте, вона сказала мені, що це найгарніший чоловік, якого вона коли-небудь бачила у своєму житті.
Канонік вибухнув гучним сміхом.
- Молодий Рейлінг? Абсурд! Моя дочка знає, що належне їй і її родині. Вона можливо молода, але у неї є почуття гідності, яке мені було б приємно бачити у вас, Томасе. Пам’ятаєте наш девіз: Malo mori quam fœdari, я швидше помру, ніж буду зганьблений.
- Я завжди думав, що за це нам було виставлено надмірний рахунок, - пробурмотів лорд Спретт.
- Звичайно, чудові почуття лише збуджують ваше лихослів'я!
- Мій дорогий Теодоре, у мене є квитанція серед сімейних паперів.
У цю хвилину Вінні, нещасна і бліда, швидко зайшла до кімнати. Вона кинула погляд на батька з побоюванням, а потім, ніби шукаючи захисту, з благанням зиркнула на інших. Але канонік, сповнений самозадоволеної прихильності, підійшов до неї і обійняв її.
- Люба моя дитино! - Він озирнувся навкруги і з грайливою ніжністю подивився в очі дочки. - Але де молодий чоловік? Чому ви не привели його нагору з собою, дорогенька?
Вінні, з виразом болю на її вустах, звільнилася від батьківських обіймів.
- Тату, Харрі попросив мене вийти за нього заміж.
- Я знаю, знаю. Він зробив це з моїм повним схваленням.
- Я сподіваюся, ви не будете сердитися, - сказала вона, взявши батька за руку, з благаючим виглядом. - Ви б не хотіли, щоби я робила щось, що мені не подобається, батьку.
- Що ви маєте на увазі? – скрикнув він, здивований і невпевнений.
- Я повинна була сказати - що не можу.
Канонік здригнувся так, ніби в нього стрелили. - Що! Ви жартуєте. О, це помилка! У мене цього не буде. Де він?
Він швидко підійшов до дверей, ніби хотів кликати назад відхиленого закоханого.
- Тату, що ви робите? - закричала Вінні у розпачі. - Він пішов!
Канонік зупинився і похмуро повернувся.
- Я припускаю, ви жартуєте, Вінні? Я дуже збентежений від усього цього гумору.
- Я не кохаю його, батьку, - сказала вона зі сльозами на очах.
Канонік Спретт, зовсім нездібний зрозуміти, безпорадно дивився на неї.
- Дівчина збожеволіла, - вигукнув він, поглянувши на леді Софію.
Але Вінні відчувала, що більше неможливо утримувати правду. Вона приготувалась до суперечки і твердо подивилася в очі свого батька.
- Я вже заручена, тату.
- Ви? І з ким, будь ласка?
- Я заручена з Бертрамом Рейлінгом.
- Боже мій!
Леді Софія також скрикнула з переляку, і навіть її дядько, хоча він і припустив зловмисно таку можливість, був не менш ошелешений. У глибині душі він був переконаний, що Вінні занадто по-світськи мудра, щоб взяти на себе сумнівний шлюб, і він би поклявся, що вона не здатна на сміливий вчинок. Потім, проти його волі, гумор ситуації спав йому на думку, і він задушив легкий сміх. Але канонік Спретт, розлючений, з усіма своїми почуттями напоготові, скоріш здогадався, а не помітив цих образливих веселощів. Він сердито обернувся на брата.
- Я думаю, що ми будемо розглядати це питання краще без вашої присутності, Томасе, - сказав він грубо, відкинувши у своєму нестримному гніві завчену ввічливість, якою він пишався. - Я шкодую, що не можу чекати від вас ані допомоги, ані співчуття, ані почуттів, яких очікують від дворянина і джентльмена. Я буду вдячний, якщо ви підете геть.
Лорд Спретт посміхнувся доволі добродушно.
- Мій дорогий Теодор, я не хочу, щоб ви прали свою брудну білизну переді мною. До побачення, Софія.
Він поцілував свою сестру і простягнув руку каноніку, який недоброзичливо відвернувся, бурмочучи обурені речі. Лорд Спретт, аж ніяк не збентежений, посміхнувся і підійшов до Вінні. Вона дивилася вниз, мляво перегортаючи сторінки книги. Він ласкаво поклав руку на її плече.
- Не звертайте уваги, старенька Вінні, - сказав він у своїй легковажній, необережній манері, - одружуйтесь з чоловіком, якого бажаєте, і не жартуйте, щоб взяти когось іншого. Я завжди підтримаю вас у чому-небудь нерозумному.