Він закінчив гнівним потиском плечей. Коли він знову заговорив, в його голосі було тремтіння, почасти від праведного обурення, почасти від відчаю з приводу дурості людства.
- Я кажу абсолютно без упередження, але, якщо чесно, як ви гадаєте, доктор Грей підходить для таких обов'язків?
- Звичайно, ні, - відповіла місіс Фіцхерберт, яка до цього дня навіть не чула про видатного педагога.
- Я не бачу, щоб він взагалі на щось претендував. Він не впливова людина, він навіть не людина за народженням. Ніхто ніколи не чув про його батька, в той час як мій буде прославлятися, поки читатимуть англійську історію.
- Я не можу висловити вам, як я шкодую і розчарована.
Канонік Спретт зупинився в своєму обуреному променаді і живописно махнув рукою в бік відкритого вікна.
- Ах, моя люба подруго, не обтяжуйте себе моїми дрібними прикростями. А тепер ідіть і випийте чаю; вам буде погано, якщо ви будете продовжувати стояти.
- А ви, дорогий каноніку?
- А я постану перед розчаруванням у самоті своєї власної кімнати.
Пані Фіцхерберт залишила його, і він з засмученим зітханням повернувся, щоб піти в свій кабінет. Його погляд впав на портрет батька, і йому прийшла думка, яка у мирянина могла б виразитися в словах:
- Клянуся Юпітером, якби він був живий, він би змусив їх стрибати.
Він знизав плечима і, проходячи повз дзеркало, зупинився, щоб поспостерігати за собою. Він задумливо провів пальцями по своєму густому хвилястому волоссю, а потім, майже не думаючи, що робить, дістав з кишені маленький гребінець і провів ним по розпатланим локонам.
- Гадаю, завтра я повинен відправитися на Севіл-роу і сказати їм, що вони можуть приступити до роботи над тими штанями, - пробурмотів він.
Вінні майже з почуттям розчарування зрозуміла, що боротьба виграна. Щиро відчуваючи, що протидія тільки посилила б її рішучість вийти заміж за Бертрама Рейлінга, вона була б рада в героїчному настрої ще більш відчайдушно боротися за своє кохання. Вона була схожа на чоловіка, який напружує всі свої сили, щоб підняти залізну гирю, а знайшовши її картонною, легкою і порожнистою, він кидає її валятися на землі. Вінні приготувалася до напружених зусиль, і, оскільки в них не було потреби, справа набула вигляду трагедії, що перетворилася на фарс. Умови, які поставив канонік, були точними, але простими; він не давав дозволу на заручини, але і не виявляв ворожості. Тільки протягом року нічого не повинно бути розголошено про це нікому.
Рейлінга запросили на обід в будинок вікарія Сейнт Грегорі. Канонік Спретт, хоча і зробив не більше ніж побіжну, жартівливу згадку про зв'язок з Вінні, поводився дуже ввічливо. Він був доброзичливим і навіть душевним. Дівчина знала, що і він, і леді Софія критично розглядають її коханого, і хоча вона вважала себе огидною, вона не могла не спостерігати за ним також, нервово, на випадок, якщо він скоїть помилку. Але він був настільки відвертим, таким природнім, що все, що він робив, набувало своєрідного шарму, а його гарний вигляд змушував Вінні кохати його кожну мить все відданіше. Їй було цікаво дізнатися думку своєї тітки; але літня леді піклувалась щоби ні словом, ні манерою не дати зрозуміти, поки її прямо не попросили.
- Моя люба, якщо ви кохаєте його, і ваш батько схвалює, я не думаю, що тут більше можна щось говорити, - посміхнулася вона. - Гадаю, він увійде до парламенту, коли ви одружитеся, і смію стверджувати, що це не погано, що він радикал. Ліберали хочуть розумних молодих людей з хорошими зв’язками, і, безсумнівно, ваш батько буде у змозі добитися для нього те чи інше призначення.
- Він не погодиться, щоб з нього щось зробили, - сказала Вінні з презирливою гордістю.
- Після одруження кілька років він, без сумніву, візьме все, що зможе отримати, - м'яко відповіла леді Софія.
- Ах, але ви не розумієте, ми не хочемо думати про себе, ми хочемо думати про інших.
- Ви коли-небудь стикалися з тим фактом, коли люди будуть запрошувати вас на свої вечірки, але навіть не мріятимуть запросити його?
- Ви думаєте, я піду кудись без мого чоловіка?
- Боюсь, вам буде доволі нудно, - припустила леді Софія.
Вінні на мить задумалася над цим; потім, проганяючи з її обличчя насуплену нерішучість, радісно зиркнула на тітку.
- У будь-якому випадку, ви визнаєте, що він дуже гарний.
- Звичайно,- сказала леді Софія. - У мене є лише одна вада, знайдена у нього. Хіба його ноги трохи не закороткі? Цікаво, чи зможе він одягнути сюртук, не виглядаючи присадкуватим.