- Цього я не робила, пані Купер, і ви не повинні звертати уваги на те, що говорить Берті. Він не хотів говорити з вами різко.
- Прошу вибачення, пані Рейлінг, і я ніколи не думала, що доживу до того, щоб почути, як Берті говорить мені такі речі. Останній раз, коли я приходила сюди, він сказав: «Не приходьте більше у мій будинок, пані Купер. Ви стара п'яниця».
Сльози потекли по її щоках, і вона голосно висякалася.
- І я знову і знову запрошувала його залишитися в моєму будинку в Шепердс-Буші. І я сама його мила, і розчісувала йому волосся, і я зробила йому незвичайно багато чого. Мені дуже тяжко, що він таке сказав, щоб я не заскакувала і не базікала зі старою подругою, коли я перебуваю по сусідству.
Бертрам з тривогою подивився на неї, злякавшись заговорити, щоб не розігралася сцена. Але, очевидно, це було саме те, чого й хотіла пані Купер.
- У мене було дуже важке життя, - сказала вона зі сльозами на очах, - у мене було багато проблем з моїм чоловіком, і я виховала сімох дітей — і виховала їх усіх, щоб вони самі заробляли собі на життя. І якщо я час від часу випиваю трохи, то це тому, що я цього хочу. І я не п'ю джин, як деякі.
Це був, очевидно, удар в самісіньку ціль, тому що пані Рейлінг, важко дихаючи, зібралася з духом, як бойовий кінь, що готується до сутички.
- Я не знаю, що ви маєте на увазі, пані Купер. Але ніхто не може назвати мене старою п'яницею.
- Я знаю про вас все, пані Рейлінг. І я знаю набагато більше, ніж Берті, і якщо він захоче знати, я йому розкажу.
Пані Рейлінг стала такою пурпурною, що за неї було вельми тривожно.
- О, ви зла жінка, пані Купер, і те, що ваш чоловік сказав мені тільки на позаминулому тижні, абсолютно вірно. Вашому чоловікові було з чим миритися, я звинувачую, а він мені багато раз говорив, яка ви леді.
- Послухайте, мати, заради бога, не сваріться з нею зараз, - закричав Бертрам.
- І що сказав вам мій чоловік, пані Рейлінг?
- Не звертайте уваги, пані Купер; я не з тих, хто йде і повторює те, що було сказано мені особисто.
Вінні спостерігала за ними з постійно зростаючою тривогою, і тепер, охоплена жахом, оскільки, здавалося, існувала перспектива королівської битви, піднялась.
- Бертрам, мені час йти.
- Я відведу вас на станцію, - сказав він, збліднувши від гніву.
Вінні потиснула руку матері Бертрама, роздратованій і збудженій; але помітно ігнорувала пані Купер. Вона пройшла повз неї, ніби нікого не було на дорозі.
Коли вони опинилися на вулиці, Бертрам звернувся до неї благаючими очима.
- Мені дуже шкода, що це сталося, кохана. Я не уявляв, що тут буде та жахлива людина. Моя мати - найкраща істота у світі, але їй було дуже важко, і вона, як і багато жінок цього віку, схильна іноді випити трохи більше, ніж корисно для неї. Ми з сестрою намагаємося змусити її стати непитущою. А пані Купер затягує її далі. Я сказав їй ніколи не приходити до будинку, але моя мати не любить ображати її почуття. Вона зробила цю жахливу сцену просто для того, щоб розізлити мене, бо ви були тут.
- Це не дуже важливо, правда? - дуже втомлено сказала Вінні. - Я не збираюся одружуватися на ваших рідних.
- Ви не сердитесь на мене, найдорожча?
- Зовсім ні - сказала Вінні, примушуючи себе посміхнутися. -Будь ласка, візьміть мені кеб; я поїду додому.
- Це занадто далеко, найдорожча; треба їхати поїздом. Кеб обійдеться вам у цілий статок.
- Ну, яке це має значення? - роздратовано відповіла вона. - Я можу собі дозволити платити за це.
- Боюся, тут такого не буде. Розумієте, це така глушина.
- Невже я повинна весь шлях йти пішки по тих нудних дорогах до станції?
- Це не так далеко.
Вони йшли мовчки, обидва дуже нещасні, а Вінні ще й розлючена, розлючена на себе і на весь світ.
І коли вони нарешті прийшли знову на Головну вулицю, сцена в очах Вінні змінила свій відтінок. Шум дорожнього руху був нестерпний для її вух, і людська тиснява, ускладнююча прохід, шалено дратувала її. В їхніх обличчях вона бачила тепер лише тупу посередність; і дрібні турботи, що їх займали, залишали на їх рисах слід звичайності. Веселі магазини стали нахабними і підлими. Ювеліри демонстрували срібні браслети та срібні брошки, недорогі та неприємні, червоне та зелене скло, яких нахабно маскувалося під красиві назви смарагду та рубіну. Капелюшниці пропонували покупцеві головні убори та капелюхи у кричущих кольорах, недорого імітуючи те, що, на їхню думку, було паризькою модою. Інші магазини виставляли огидні деталі буденного існування, каструлі і пательні, прасувальні катки, посуд, щітки та мітли. Все, до чого художники торкалися своїми модними пальцями, килими, меблі, малюнки та статуетки, було дешево пародійовано. Ніде не можна було виявити стриманості чи скромності, але все хизувалось і було претензійним, пишним, дешевим і вульгарним.