Його слова, незважаючи на тон великої ніжності, були гіркими ударами, і канонік Спретт, коли він говорив, дійсно не міг не захоплюватися своєю спритністю.
- Я повинен припустити, що ваш fianc відданий своїй матері і сестрі. Люди такого класу завжди такі. Ви, звичайно, будете багато часу проводити разом. По суті, я думаю, цілком ймовірно, що вони будуть наносити вам довгі і часті візити. Менш бажані родичі - це такі зразки прихильності; вони завжди говорять про красу об'єднаної сім'ї. Але я абсолютно впевнений, що ви скоро звикнете до їх легких дивацтв в дикції, до їх невеликих вульгарностей в манерах. Завжди пам'ятайте, що «добрі серця більші чим корони, а проста віра чим норманська кров».
Але Вінні більше не могла стримувати себе.
- О, вони були жахливі, - скрикнула вона, закриваючи очі руками. - Що мені робити? Що мені робити?
Канонік Спретт, все ще в розпалі своєї риторики, стояв перед нею. На його губах з'явився обрис слабкої посмішки. Чи був це критичний момент, коли останній удар міг бути ефективно нанесений? Чи повинен він сказати, що розірвати заручини з Бертрамом було найпростішим на світі? Він вагався. В решті решт, не було необхідності поспішати, і Провидіння, як відомо, вставало на бік розсудливості і великих військ. Якщо Вінні страждала, то це було для її ж блага, і канонік Спретт плекав максиму про те, що страждання цілюще. Він часто говорив з кафедри (він був занадто розумною людиною, щоб соромитися повторюватися), що людська душа досягає своєї вищої досконалості тільки через страждання, розумові або тілесні.
- Людина облагороджується болем, - сказав він, виглядаючи таким красивим, що, мабуть, тільки цинік, засумнівався б у тому, що він говорить розумно. - Наш характер очищується до чистого золота. Грубі похоті плоті, банальність, яка є у всіх нас, нікчемність духу, зникають в цих корисних стражданнях. З постілі хвороби можуть вирости найніжніші квіти безкорисливості, відданості і істинної святості. Не прагни уникнути болю, але прийми її як найвірніший провідник до всього, що є в тобі прекрасного, небесного і істинного.
Зі свого боку, коли змушений був відвідати стоматолога для видалення зуба, він добре подбав про те, щоб ефір правильно застосували.
У даному випадку він дивився на себе як на хірурга, який застосовує роздратування, щоб рвані краї виразки могли запалитися і зажити. Можливо, в його вирішенні не завдавати раптових ударів, була і певна людська слабкість, від якої, як часто зізнавався канонік Спретт, він не був звільнений. У нього не вистачило духу перервати схему, яку він так винахідливо розробив. Він був схожий на сперечальника, який переконав свого супротивника першою частиною аргументу, але для власного задоволення і в інтересах істини належним чином викриває решту свого твердження.
Він сів за маленький письмовий столик, що стояв у вітальні, і начеркав записку. Він дістав конверт.
- До речі, кохання моє, яка адреса дорогої пані Рейлінг?
Вінні здивовано підняла очі.
-Навіщо він вам потрібен?
- Ну-бо, моя дорогенька, я сподіваюся, нічого непристойного.
- Балморал, Роузбері Гарденз, Гладстоун Роуд.
- Це звучить досить аристократично. - сказав він чемно. - Їхній лібералізм , очевидно, сімейна традиція.
Він заклеїв конверт і, промокавши його прес-бюваром, піднявся з-за столу.
- Я вважаю своїм обов’язком бути якомога привітнішим до ваших майбутніх родичів, Вінні, і я маю природну цікавість познайомитись з ними. Я попросив пані Рейлінг привести її дочку на чай, і попрошу вашого дядька познайомитися з ними.
- О, батьку, ви не знаєте, які вони!
- Моя люба, я не сподіваюся знайти їх високоосвіченими. Я вважаю, що це необроблені діаманти із золотими серцями. Я готовий полюбити пані Рейлінг.
- Тату, не питай більше нікого - вона п’є.
- Ну, ну, у всіх нас є свої маленькі недоліки у цьому світі, - ласкаво відповів канонік.
Він зайшов занадто далеко. Вінні подивилась на нього довгим, пильним поглядом, і стара відмітка непокори повернулася на її обличчя.
- Сподіваюся, ви не думаєте, що я коли-небудь зможу розірвати свої заручини з Бертрамом. Ніщо на землі не спонукає мене до цього. Я дала йому свою урочисту обіцянку і швидше помру, ніж порушу її.
Канонік підняв брови в дуже хорошій імітації повного здивування.
- Моя люба, я не маю ані найменшого наміру будь-яким чином вам завадити. Я вважаю неправильним і навіть безбожним, коли батько намагається вплинути на своїх дітей у виборі подружжя. Їх молодість і недосвідченість, природно, роблять їх набагато більш здатними судити самостійно.