- У вас є причини пишатися ними, - переконано відповів канонік. - Я не думаю, що моя маленька дівчинка знає половину знань панни Луїзи.
- Це ваша вина; це тому, що ви не навчили її належним чином, - вигукнула панна Рейлінг, одразу нападаючи на нього. - Я прибічниця вищої освіти жінок. Але в Вест-Енді немає освіти. Зараз, якби я мала керування над вашою дочкою протягом шести місяців, я змогла б зробити з неї іншу жінку.
- Хіба вона не чудова! - сказала пані Рейлінг. - Я можу слухати годинами, як вона розмовляє.
- Крім як з приводу тверезості? - вигукнув канонік, весело потираючи руки.
Пані Рейлінг закинула голову і затряслася від сміху.
- Ви тут маєте рацію, мій лорде. Що я кажу, це те, що я працьовита жінка.
- І ви хочете свою маленьку крапельку пива, я знаю, знаю, - поспішно перебив канонік. - Днями я обговорював це питання з леді, яка надає мені честь, прибираючи мою церкву, і вона висловилася в тій же манері; але, наскільки я розумію, вона скоріш воліла б міцних напоїв.
- О, я ніколи не п'ю спиртне, - сказала пані Рейлінг, хитаючи головою.
- Що, ніколи?- вигукнув канонік з величезним задоволенням.
- Ну, майже ніколи, - відповіла вона, з посмішкою до вух.
- Прекрасно! Прекрасно!
- А тепер не смійтеся наді мною. Справа в тому, що я іноді додаю капельку і в свій чай.
- Боже мій, чому ви відразу цього не сказали? Вінні, ви дійсно повинні були мені сказати. Подзвоніть в дзвіночок.
- О, я не це мала на увазі, мій лорде, - сказала пані Рейлінг, яка злякалася, що висловила занадто рішучий натяк.
- Моя дорога леді! - вигукнув канонік, ніби щойно уникнув серйозного порушення гостинності. - Що ви приймаєте? Ром?
- О, я не можу його виносити! - скрикнула пані Рейлінг, сплеснувши руками і скорчивши гримасу.
- Віскі?
- О, ні, мій лорде. Я б не доторкнулася до нього, навіть якби мені заплатили.
- Джин?
Вона широко посміхнулася і майже ласкавим голосом відповіла: «Звіть його білим атласом, мій лорде».
- Білий атлас?
- Зараз це смішно, але ром ніколи не домовлявся зі мною; а це корисна штука, ви знаєте.
- Не сумніваюся, - ввічливо відповів Теодор.
- Останній раз, коли я трохи капнула ... О, я була дивною.. А тепер, моя подруга, пані Купер, більше ні до чого не торкається.
- Ну що ви, що ви, це дуже дивно.
- Ви не знаєте пані Купер, чи не так? О, вона така мила жінка. І у неї такий милий будиночок в Шепердс-Буші.
- Корисний для здоров'я район, я гадаю, - сказав канонік Спретт з чемним укліном.
- О, так, метро сильно змінило його. Ви повинні знати пані Купер. О, вона мила жінка і порядна леді. Ніхто не може сказати проти неї ні слова і мені все одно, хто це!
- Ма!- промовила Луїза.
- Ну, вони дійсно кажуть, що вона час від часу приймає занадто багато крапель, - відповіла добра леді, уточнюючи свою заяву. - Але я ніколи не бачила, щоб у неї було більше, ніж вона могла винести.
- Справді! - сказав канонік Спретт.
- О, я не схвалюю приймати більше, ніж ви можете вмістити. Мій девіз - сувора помірність. Але, як сказала мені пані Купер тільки днями: «Пані Рейлінг», - сказала вона, - «з усіма неприємностями, через які я пройшла, кажу вам, розмовляючи, як одна леді з іншою, я не знаю, щоб я робила без невеличкої капельки рому». І в неї було на рідкість багато неприємностей. Цього не можна заперечити.
- Бідна душа, бідна душа! - промовив канонік.
- О, на рідкість багато неприємностей. Тепер, знаєте, забавно, як люди розходяться в думках. Пані Купер сказала мені: «Пані Рейлінг», - каже вона, - «даю вам чесне слово, я не можу доторкнутися до білого атласу. Він так діє на мене, що я не знаю, про що говорю». Тому я сказала їй: «Пані Купер»,- кажу я, - «ви абсолютно праві, що не торкаєтесь його». Хіба я не мала рацію, мій лорде?
- О, чудово! Думаю, ви дали їй найрозсудливішу з можливих порад.
В цей момент Понсонбі увійшов до кімнати у відповідь на дзвінок. На його обличчі була така вражаюча урочистість, що ви відчували, що було б майже святотатством звертатися до нього легковажно. Канонік Спретт піднявся і ступив уперед, займаючи, за своєю звичкою у важливих випадках, наче центр сцени.
- Понсонбі, у нас є білий атлас у будинку?
- Я чула, що його ще називають сатином, - добродушно пробурмотіла пані Рейлінг.
Схожі на риб'ячі, очі Понсонбі повільно подорожували від каноніка до кремезної леді, і він явно кліпнув очима, коли побачив хвацько надітий набакир її креповий капелюшок. Інакше його масивне обличчя не виражало емоцій.