- Білий атлас, сер? - повільно повторив він. - Я запитаю.
- Або сатин, - незворушно додав канонік Спретт.
Понсонбі відразу не вийшов з кімнати, а дивився на каноніка з спантеличеним виразом обличчя. Його господар спокійно посміхнувся.
- Можливо, Понсонбі не зовсім розуміє. Я маю на увазі, чи є в нас у будинку джин, Понсонбі?
Емоції жаху та здивування обережно пробивались від риси до риси м’ясистого, нерухомого обличчя Понсонбі.
- Джин, сер? Ні, сер.
- Хіба в залі для слуг немає?
- О ні, сер! - відповів Понсонбі, шокованість якого переходила в деяку енергію виразу обличчя.
- Як необережно з мого боку! - вигукнув канонік з явною досадою. - Ви повинні була нагадати мені, що в будинку нема джина, Софія. Ну що ж, Понсонбі, сходи і купи за шість пенсів в найближчому трактирі.
- О ні, не посилайте за ним, - сказала пані Рейлінг благальним тоном, - Я ніколи не зможу пробачити себе.
- Але я запевняю вас, що це зовсім не важко. І мені б дуже хотілося спробувати його.
- Що ж, тоді за три пенні цілком достатньо, - відповіла пані Рейлінг, нервово глянувши на дочку.
- Вам набагато краще без цього, ма, - сказала вона.
- Ну ж бо, ну ж бо, ви не повинні час від часу відмовляти своїй матері в невеликому задоволенні, - вигукнув господар.
- І це справжнє задоволення для мене, можу вам сказати, - запевнила його пані Рейлінг.
Канонік Спретт витягнув руку і драматичним жестом вказав на двері.
- Джин за три пенні, Понсонбі.
- Так, сер.
Понсонбі, безшумно ступаючи, вийшов з кімнати. Пані Рейлінг дружелюбно повернулася до леді Софії.
- Ось що мені подобається в Лондоні, так це те, що скрізь за рогом завжди є трактир.
- Ма, звертайте увагу на те, що ви говорите.
Пані Рейлінг не подобалися ці часті перебивання, і вона вже збиралася щось гаряче відповісти, коли в розмову вступив лорд Спретт.
- Я повністю згоден з пані Рейлінг, я думаю, що це дуже зручно.
- О, невже? - агресивно запитала Луїза. - І можу я запитати, чи вивчали ви коли-небудь питання тверезості?
- Я - ні!
- І ви спадковий законодавець, - відповіла вона, з презирством оглядаючи його з ніг до голови. Вона втупилася на пера поглядом любителя сперечатися. - Я просто хотіла би сказати вам кілька слів про Палату лордів. Я радикал і прихильниця самоврядування. Палата лордів повинна піти.
- Благослови вас господь, я розлучуся з нею без сліз.
- Тепер я хочу знати, яке ви маєте моральне право правити мною?
- Моя люба леді, якщо я і правлю вами, то абсолютно неумисно, - відповів лорд Спретт самим зневажливим тоном.
Панна Рейлінг нетерпляче скинула голову.
- Я не турбуюся про вас особисто. До вас як до особистості я абсолютно байдужа.
- Не говоріть так. Чому ви повинні безжально розчавлювати моє почуття власної гідності.
- Я хотіла б обговорити це питання з вами як з представником привілейованого класу, - відповіла панна Рейлінг, виблискуючи очима і рішуче встромляючи наконечник своєї парасольки в килим. - Отже, наскільки я бачу, ви абсолютно не обізнані про всі важливі соціальні питання сучасності.
- Абсолютно! - погодився він.
- Що ви знаєте про забезпечення житлом робочого класу?
- Нічого.
- Що ви знаєте про середню освіту?
- Нічого.
- Що Ви знаєте про оподаткування орендної плати за землю?
- Нічого! - втретє відповів лорд Спретт. - І більше того, хай мене повісять, якщо я захочу.
Панна Рейлінг скочила на ноги, розмахуючи парасолькою, як ніби сама збиралася очолити атаку на будівлю парламенту.
- І все ж ви є членом Верхньої палати. Тільки тому, що ви лорд, у вас є влада видавати закони мільйонам людей, у котрих в десять разів більше знань, здібностей і освіти ніж у вас.
- Чудово! Чудово! - вигукнув канонік Спретт, надзвичайно бавлячись. - Ви втовкмачуйте це. Хороша пряма розмова - це якраз те, що йому потрібно!
- І як ви проводите свій час, я хотіла би знати. Чи вивчаєте ви питання часу? Чи намагаєтеся ви пристосувати себе до завдання, покладеного на вас анахронізмом минулого віку?
- Я хотів би, щоб ви поклали цю парасольку, - відповів лорд Спретт. - Вона мене дуже нервує.
Панна Рейлінг сердито кинула цей інструмент загрози на стілець.
- Я впевнена, що ви проводите свої дні у кожному виді деградуючих занять. На перегонах, в більярді, і в азартних іграх.
- Чудово! Чудово! – кричав канонік.
Тоді ж повернувся Понсонбі, несучи на срібному підносі, пишно гравірованому гербом та геральдичними звірами Спреттів, пляшку напою.