- Бачите, ваш бідний старий батько зрештою все ще на щось годиться. Що ви хочете, щоби я зробив, моя дитино?
- Бертрам приїде сюди післязавтра. Я хочу, щоб ви сказали йому, що все це помилка, і я не можу вийти за нього заміж.
- Він не прийме цього у мене.
- О, він повинен. Я не смію його бачити знову, мені буде занадто соромно. Але будьте добрим до нього, батьку. Я не хочу, щоб він був нещасним.
- Вам не потрібно турбуватися про це, моя дорогенька. Якщо є хтось, хто може дипломатично вирішувати подібні справи, я без суєти можу сказати, що це я. - Він зупинився і різко подивився на Вінні. - Але пам’ятайте, цього разу не повинно бути відступу назад, інакше я залишу вас саму вибиратися з халепи. Чи маю я повноваження повідомити Софію, що ви збираєтеся одружитися з Роксемом?
- Так.
Канонік обійняв її.
- Поцілуйте мене, моя дорогенька. Я впевнений, що ви будете пошаною вашого батька та честю своєї родини.
На наступний день лорд Спретт відправився в будинок вікарія Сейнт Грегорі. Його сестра сказала йому з їдкою посмішкою, що він знайде Теодора в найкращому душевному стані.
- Боже Юпітере, цікаво, чи позичить він мені трохи грошей! - вигукнув глава сім'ї. - Ким він займався зараз?
Леді Софія ледь встигла все пояснити, як вони почули, що в будинок увійшов канонік. Він виходив на десять хвилин за якимось дорученням. Це був випадок, коли канонік Спретт відчув, що його ближні були дуже доброзичливі. Світ був прекрасним місцем, де поєднання прямоти і благочестивої винахідливості робило шлях доброчесних не надто важким.
Проходячи повз їдальню, він заглянув туди, щоб поглянути на свій портрет, який Орчардсон написав років п'ятнадцять тому. Це було марнотратство, але коли у нього була можливість зробити приємність іншим, канонік не рахував свої пенси. Він не міг придумати більш приємного сюрпризу для своєї дружини, на десяту річницю їх весілля, ніж подарувати їй доволі улесливе зображення самого себе. Він із задоволенням відзначив сильні лінії рук, відкритий погляд блакитних очей і сміливий вираз рота. Це був чоловік, в чиїх венах струменіла життєрадісна душа. Весь його вигляд був таким щасливим і впевненим у собі, що навіть від намальованого полотна у глядачів виникало відчуття приємного збудження. Канонік Спретт зазначив, як добре його приємної форми голова з рясним світлим волоссям виділялася на пурпурному тлі. Вище, в кутку, за його власною пропозицією, були герб і девіз його сім'ї: «Malo mori quam fœdari».
- Так, я думаю, він віддав мені належне, - подумав канонік. -Іноді мені здається, що руки трохи завеликі, але це може бути тільки перспективою. - Він посміхнувся своїм власним усміхненим очам. - Якщо мене коли-небудь зроблять єпископом, мене знову намалюють. Я думаю, що це обов'язок кожного перед своїми дітьми. Я буду намальований Серджентом у повному церковному облаченні, і у мене буде кільце з аметистом. Абсурдно, що ми зазвичай відкидаємо те, що дійсно є частиною відзнак нашої посади в іноземній церкві. Англійські єпископи мають таке ж право на кільце з аметистом, як і єпископи Папи. У мене буде герб єпархії на правому боці, а мій особистий герб на лівому.
У нього була жива уява, і він вже бачив цей портрет в Академії, що висить на рівні очей глядачів. Він був оточений натовпом. Очевидно, це була б картина року, тому що він відчував себе здатним надихнути художника своєю енергійною індивідуальністю. Він бачив, як провінційні родичі та енергійні жителі передмістя звернулися до своїх каталогів і прочитали: «Преподобний єпископ Барчестерський». На приватному перегляді Він побачив, як на приватному перегляді люди, взнавши його по прекрасному портрету, вказують на нього один одному. Він побачив свою власну легку веселу посмішку, коли на мить зупинився перед ним, і глядачі швидким поглядом порівняли оригінал з копією. Він вже відзначив стрімку роботу пензля і подумав, що стиль художника чудово поєднується з його особливими характерними рисами. Йому подобалися блискучі, жорсткі складки чорного атласу, батистові рукава, витончені мережива оборок, насичений червоний колір капюшона. Він уявив собі горду панівну поставу, що личить князю Церкви, безстрашну врівноваженість голови, тверде обличчя та орлиний погляд. Він би виглядав справжнім єпископом.
- Як же вірно, що дехто народжується для величі! - пробурмотів він. - Я залишу його заповітом Національній портретній галереї.
А потім, якщо він переживе свого брата, з марнославним тремтінням він подумав про табличку з описом: «Теодор, 3-ій граф Спретт з Бічкомба, і лорд єпископ Барчестерський».