- Дуже вам дякую,, - сказала Гвендолін, трохи задихавшись і перелякавшись. - Якби ви не були там, він би понісся. У нього паща, як із заліза, і він просто відриває мені руки.
- Ви впевнені, що зараз у безпеці? - стурбовано запитав канонік Спретт.
Кінь все ще нервував і відмовлявся стояти на місці.
- Він, мабуть, понесеться зі мною, але я мушу ризикнути, - засміялася вона, намагаючись не проявляти занепокоєння.
- Дозвольте мені трохи підтягнути ланцюжок вуздечки, і тоді ви будете в безпеці, як в будинку.- Спритними пальцями він розстібнув ланцюжок і вкоротив його. - Ви знаєте, ви дійсно не повинні їздити одна.
- Мені нудно з конюхом, а більше ні з ким.
- Я поїду з вами завтра, - відповів він. - Я не думаю, що вас слід залишати напризволяще. Тепер я думаю, що вам нічого не загрожує.
Вона гаряче подякувала йому і помчала швидкою риссю. Канонік відновив свій променад, дещо задоволений тим, що відбулось: він був вдячний за цей найменший інцидент, який допоміг відновити його впалу самооцінку. Він вже повернувся, щоб йти додому, коли відчув руку на своєму плечі. Це був сер Джон Дюрант.
- Я тільки що бачив Гвендолін. Вона сказала мені, що ви врятували її від неприємного нещасного випадку.
- О, не було нічого страшного. Я випадково опинився поруч.
- Я не знаю, як вам подякувати.
- Якщо ви дозволите мені це сказати, я думаю, що дещо необережно дозволяти їй їздити одній. Я запропонував супроводжувати її завтра.
- О, це дуже мило з вашого боку, - сказав пивовар. - Боюся, вам це може здатися дуже нудним.
- Зовсім ні, запевняю вас, це буде для мене великим задоволенням. Мій лікар порадив мені зайнятися верховою їздою, і я буду тільки радий, якщо мені буде з ким покататися. - Канонік просунув руку під руку пивовара в самій дружній манері. - А як ви, мій дорогий товаришу? Я сподіваюся, що ваші справи процвітають.
- Ну, насправді це не так, - вигукнув інший, раптово ставши серйозним. - Цей клятий уряд хоче надати місцевим суддям повноваження закривати певну частку пивних у своїх округах.
- Ах так, я щось читав про це в газетах, але зрозумів, що це ніяк не вплине на споживання спиртних напоїв. Ідея Стоунхенджа полягає в тому, що будинки, які залишаться, отримають прибуток.
- Не вірте в це, - крикнув сер Джон з великою силою. - У дев'яти випадках з десяти чоловік випиває склянку пива не тому, що хоче пити, а тому, що поруч з ним знаходиться пивна. Кожен, кого вони закриють, забере з наших кишень хорошу кругленьку суму.
- Уряд, схоже, дуже рішучий в цьому питанні. Я думаю, що вони потрапили в руки диваків.
Сер Джон зупинився і багатозначно постукав каноніка Спретта по грудях. Його слова були повні ваги.
- Запам'ятайте мої слова. Уряд не знає, наскільки ми сильні. Якщо вони спробують втрутитися у прибутки з спиртного, це буде поганий день для Консервативної партії. Я буду боротися з ними не жаліючи сил, і я візьму з собою всю торгівлю. Я не хвалькуватий дурень, але я кажу вам наступне: уряд знаходиться в чортовому хиткому стані, і якщо вони мене виведуть з себе, я не відповідаю за наслідки.
Канонік Спретт подивився на свого червонопикого друга з найбільшою увагою. Він знав, що сер Джон Дюрант був багатою людиною, але до цього моменту не усвідомлював, що він також був могутньою людиною. Події можуть прийняти такий оборот, що будь-хто, хто має пивовара на своєму боці, матиме величезний вплив. Він поглянув на годинник. Йому час було йти на домовлену зустріч, і він хотів спокійно подумати над наслідками цього відкриття.
- Чому б вам не прийти і не пообідати зі мною одного разу в клубі? - запитав він. - Боюся, що я, можливо, не відведу вас до «Атенеуму», але вони подадуть вам чудове вино в «Карлтоні».
Сер Джон прийняв із задоволенням, і на тому вони розлучилися. Протягом решти того ранку він був дуже вдумливим, а на обіді оголосив родині, що має намір їздити верхи щоранку після сніданку. Його лікар рекомендував фізичні вправи, і він не знає жодної іншої, яка поєднувала б в таких справедливих пропорціях розвагу та корисність.