Не гнівайтесь, добродію, на мене за те, що я не в силі дати місця Вашій праці у «Зорі», – але справді годі. Вона, отже, стоїть до Вашої розпорядимості. Може, її передати «Правді»?»
Михайло Комаров, якого Коцюбинський повідомив про відмову «Зорі» друкувати твір, зауважував: «Щодо Вашої повісті «На віру», то Ви не дивуйтесь одповіді впорядника «Зорі». Тож в Галичині справді публіка переважно попівська, і вона надто вже пильнує за тією моральністю, то сама тема здаватиметься їм неморальною, а впорядчику більш або менш треба рахуватись з поглядами і смаком публіки, особливо при виданні «Зорі», призначеної для сім'ї. Інакше стоїть діло з «Правдою», там зовсім інша публіка і там не дуже-то вважають на ті кумедні погляди на моральність і з великою охотою надрукують.
Тим-то я Вам раджу написати до редактора «Зорі», нехай він ту Вашу повість перешле в «Правду», а тим часом, коли у Вас єсть чорняк, то Ви, будьте ласкаві, перепишіть гарненько обов'язковим правописом і пришліть мені до збірника, нехай буде і в «Правді» і у нас».
Задовольняючи прохання М. Комарова, Коцюбинський у листі від 3 березня 1892 р. повідомляв: «Посилаю Вам (посилкою) «На віру» і оповідання «П'ятизлотник»…не знаю, чи будуть Вам до сподоби, але я дуже дякував би Вам, коли б Ви були ласкаві справили, що можна, та написали мені свою думку щодо моїх праць». А «Зоря» (1892, ч. 4, стор. 80) у «Переписці редакції» повідомила автора «На віру», який заховався під псевдонімом Захар Козуб: «Ви, Захар Козуб. Ваша правда, але, на жаль, годі. Передамо вказаному місячникові». В. Лукич 10 вересня 1892 р. писав М. Коцюбинському: «Вашу повість «На віру» передав «Правді»; там редакція, як і читачі, вельми нею задоволені. А треба Вам знати, що «Правда» не потребує так оглядатись на все, як «Зоря», на котру дивиться остро цензура урядова, цензура передплатників, що не хотіли б бачити нічого, що б нарушувало їх чувства релігійно-моральні. Можна б, очевидно, спорити проти тому, чи іменно такі речі, як згадана повість, нарушують ті чувства, але факт єсть, що у нас в Галичині виробилась така опінія… її треба викорінювати, але дуже злегка».
У листі до Шухевича від 24 червня 1892 p. M. Коцюбинський пише: «Прошу переказати д. Барвінському (одному з редакторів «Правди». – Ред.)… що я прохаю його надрукувати свою повість «На віру» не під псевдонімом (Захар Козуб), а під моїм власним назвиськом».
В путах шайтана
Дата і місце написання: 28 вересня 1899 p., Чернігів.
Уперше надруковано у виданні: Ко цюбинський М. В путах шайтана і інші оповідання, Накладом Українсько-руської видавничої спілки, Львів, 1899, стор. 3—20.
Оповідання призначалось для публікації у збірці «В путах шайтана» – першому із видань творів М. Коцюбинського, які здійснила Українсько-руська видавнича спілка. У листі до Н. Кобринської від 6 січня 1990 р. Коцюбинський писав: «Про себе можу сказати, що мені дуже трудно, сливе неможливо при обставинах мого життя віддатися регулярній літературній праці, тому й доводиться лиш зрідка і дрібничками виступати на ниві белетристичній. На протязі останніх 2 літ я лиш зміг написати один маленький нарис «В путах шайтана» (саме тепер видає «Спілка» вкупі з другими оповіданнями])».
На камені
Дата і місце написання: 10 січня 1902 р., м. Чернігів.
Уперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник», 1902, т. 20, кн. 9, стор. 131—144.
З листа М. Коцюбинського до Г. Коваленка-Коломацького, написаного в березні 1902 p., довідуємося, що акварель «На камені» була написана «для Катеринодарського альманаха», тобто для альманаха «З-над хмар і з долин». Коцюбинський називає альманах катеринодарським тому, що упорядник його М. Вороний жив тоді у Катеринодарі і звідти звернувся до українських письменників із запрошенням взяти участь у задуманому ним виданні. У зв'язку з друком твору в альманасі «З-над хмар і з долин» Коцюбинський писав 11 лютого 1903 p. M. Вороному: «Дуже прохаю Вас, не забудьте прислати мені одну коректу (найкраще другу) «На камені». Мені це конче потрібне, та й в інтересах Вашого видання».