Подарунок на іменини
Дата і місце написання: 4 січня 1912 p., Капрі.
Уперше надруковано: журнал «Літературно-науковий вісник», 1912, т. 58, кн. 4, стор. 4—18.
Про роботу над оповіданням «Подарунок на іменини» М. Коцюбинський писав дружині 7.1.1912 р.: «От пишу тепер оповідання, тема мені подобається, а пишеться дуже погано, неможливо просто, не маю навіть певності, чи надрукую. Тема оповідання проста. В родині поліцейського надзирателя (околодки) завтра святкують іменини єдиного сина, гімназиста 1-го класу. Мати купила синові пароходик, а батько придумав повести сина завтра на місце, де будуть вішати дівчину одну, щоб син побачив таке, чого другі діти не можуть бачити, щоб міг розказати потому про цю подію. На другий день рано вони (батько з сином) їдуть на місце кари, і коли син побачив, кинувся до дівчини, обняв її за коліна і почав кричати: Не треба, не дам! – і грозити катові. Звичайно, переполох, гімназиста забрали, і батько везе його додому, наляканий, щоб це не пошкодило йому по службі. Просто, але тут би можна багато зробити, коли ж не йде».
У листі до одного із своїх адресатів від 22.1.1912 p. M. Коцюбинський зазначав, що невдоволений першою редакцією оповідання і має намір її переробити (див.: Коцюбинський М. Твори. В 6 т. Т. 6. К: Вид-во АН УРСР, 1962. С 333). Згадуючи про першу редакцію твору, Коцюбинський повідомив дружину в листі від 25.1.1912 p.: «…Оповідання моє (друге), здається, зовсім цензурне. Воно вилежується тепер…» Незабаром після цього письменник здійснив другу редакцію твору.
Коні не винні
Дата і місце написання: 2—15 березня 1912 p., Капрі.
Уперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник», 1912, т. 58, кн. 6, стор. 401—417.
У листі до дружини, В. Коцюбинської, від 24.11.1912 p. M. Коцюбинський так визначив задум свого твору: «…Завтра думаю почати нове оповідання, в якому будуть описані поміщики, властиве одна родина». А вже в іншому листі від 2.III. 1912 р. він повідомив: «Почав я писати оповідання про такого поміщика, який під час аграрних рухів сам говорив селянам, що земля їхня, а потому зрадів, коли прийшло військо його боронити».
Письменник грунтовно переробив першу редакцію новели.
Юрій Кузнецов
Пояснення слів
А р і д н и к – злий дух, чорт, дідько.
А ф и н и – лісові ягоди.
Б а б и н е ц ь – місце в церкві, де стоять жінки.
Б а н у в а т и – сумувати, журитися.
Б а ю р а – велика, глибока калюжа, яма, вибій.
Б о в г а р – коров’ячий пастух.
Б у р и ш к и – картопля.
Б у т и н а – рубання лісу.
В а н ь к и р (ванькирчик) – бічна кімната, відокремлена стіною від великої кімнати; прилавок.
В а с а г – верхня частина воза, саней; ящик.
В а т а г – той, хто керує ватагою; ватажок, старший чабан.
В а т р а – вогнище, багаття.
В е с і л ь н а п е р е з в а – у дореволюційні часи частина українського весільного обряду, звичай, за яким родичі молодої після першої шлюбної ночі йшли або їхали з відповідними обрядовими піснями до молодого.
В і в т а р – відокремлене іконостасом підвищення в церкві, де розташований престол.
В о р и н н я – зрубаний тонкий довгий стовбур дерева, який використовують для огорожі; жердина; загорожа. Огорожа з дерев’яних лат.
Г а б а – покривало; хвиля.
Г а д ж у г а – молода смерека.
Г а й н о – лігво ведмедя.
Г а м а з е я – громадська будівля для зберігання зерна, муки тощо.
Г а м а н – шкіряна сумочка для грошей, торбинка для тютюну, люльки та інших дрібних речей; кисет.
Г а р м а н – тік.
Г а ч і – штани.
Г е й б и – наче, немов.
Г е м з и т и – мрячити.
Г о г о з – брусниця.
Г о т у р – глухар.
Г о ц – водопад.
Г р о м а д с ь к а х а т а – приміщення для приїжджих урядовців.
Г у г л я – гуля.
Г у с л я н к а – кисляк з пареного молока.
Г у т і р к а – розмова.
Ґ а з д а – господар.
Ґ о н т – покрівельний матеріал у вигляді тонких дощечок.
Ґ р у н ь – вершина гори.
Ґ у р а л ь н я – спиртово-горілчаний завод.
Д а н г а л а к – весляр.
Д е с я т н и к (десяцький) – у дореволюційній Росії нижчий поліцейський служитель на селі, якого обрали селяни.
Д і д и ч – поміщик, великий землевласник.
Д і д и ч р и н ш т о к у м і с ь-к о г о – людина, яка очолювала покидьків міського населення.
Д о в і д н е (довідно) – цілком певно, достовірно, вигідно.
Д р а г л і т и – труситися, коливатися.
Д р о б ’ є т а – вівці.
Д у к а ч (дукат) – срібна, а потім золота монета, що була поширена в ряді європейських країн.