Выбрать главу
(Розглядає знак).
Як все тут діє в колі вічнім, У многоликій красоті,[21] Як сили горні в льоті стрічнім Міняють кінви золоті! На благовісних крилах мають, Споруду всесвіту проймають У гармонійній повноті! Яка картина! Ах! Картина лиш… Природо безконечна! Де ж, коли ж Знайду ту грудь, що нею світ ти поїш, І небо, й землю — все живиш? Невже ж ти болю в серці не загоїш, Жаги палкої в нім не заспокоїш?
(Перегортає нетерпляче книжку й натрапляє на знак Духа Землі).
Цей знак на мене має інший вплив! Ти, Дух Землі, мені рідніший, Я став відразу мов сильніший, Мов хміль вина мене сп'янив; І я ладен пірнути в світу море, Знести земні і радощі, і горе; Ні грім мене, ні хвиль виття суворе, Ні згуби страх, ні буря не поборе! Нахмарило кругом — І місяць заховавсь, І лампа згасла! В імлі встає над головою Червона заграва… Холодний жах згори війнув, Мене пройняв! Це дух летить, це дух благання вчув… Одкрийсь мені! Твій повів серце стрепенув І владно тягне… Усе єство до тебе прагне! Тобі віддав навік я серце й душу, Нехай і вмру — тебе побачить мушу!
(Бере книгу і промовляє таємничі заклинання. Займається червона заграва, і в полум'ї з'являється дух).
Дух Хто зве мене?
Фауст (аж відсахнувся) Лице страшне!
Дух Ти притягнув мене так владно, З моєї сфери пивши жадно, І ось…
Фауст Жахаєш ти мене!
Дух Благав ти ревно і незмінно Побачити вид мій, почуть мою річ; Вразив мене відчайний клич, — Ось я… То чом же, надлюдино, Ганебно так дрижиш? Де дівсь душі порив? Де велет сміливий, що світ в собі створив, Носив, плекав; що помисли жили в нім Із духами у всьому стати рівним? Чи ж ти той Фауст, що ждав і сподівавсь, Нестримано до мене поривавсь? І ось, як я дихнув на тебе палко, Відразу знітився ти жалко, Гробак нікчемний, боязкий?
Фауст Ні, я знесу вогонь чарівний! Це я, це Фауст, тобі я рівний!
Дух В життя потоках, у морі дій В'юся вгору, вниз, Ллюся всюди й скрізь! Народження й смерть — Океан і твердь, Ткання мінливе, Життя бурхливе[22], — Я тчу на грімкому верстаті часу Богам на одіння живую красу.
Фауст По всьому світу ти снуєш, Діяльний дух, як я близький до тебе!
Дух Близький до того, що збагнеш, А не до мене! (Щезає).
Фауст (падає додолу) Не до тебе? А до кого ж? Я, подоба Божа, І не близький до тебе!
(Хтось стукає у двері). О смерть гірка! Це йде мій помічник, Докучливий сухий влазлйвець! І щастя обернулось внівець, І привид вимріяний зник!

Увіходить Вагнер у шлафроці, в нічному ковпаку, з лампою в руці. Фауст відвертається з нехіттю.

Вагнер Даруйте, ви декламували; Це з грецької трагедії, мабуть? Це вміння має значення чимале, І я б хотів його здобуть. Чував я, що й священик-казнодія Повчитись часом може в лицедія.
Фауст Так, якщо й сам священик — лицедій; Немало є між них такого крою.
вернуться

21

Як все тут діє в колі вічнім, / У многоликій красоті… — «штюрмери» приставали до думки Г. В. Лейбніца (1646–1716) про панування у Всесвіті «напередустановленої гармонії».

вернуться

22

…Ткання мінливе, /Життя бурхливе… — У Гете часто трапляється образ природи як велетенського ткацького верстата. Цим складним філософським образом натхне на і знаменита сцена, що зображає Гретхен за прядкою («Кімната Гретхен»). Незайве згадати, що прізвище прадіда Гете було Weber («ткач»), яке він пізніше замінив на латинську форму Текстор.