Д і в ч и н а - г о р о д я н к а
Не йди, Аґато, до старої відьми,
Не станем тут із нею говорить ми;
Та, знаєш, в неї в новорічну ніч
Я судженого бачила навіч.
Д р у г а
Та і мені вона гадала,
Його в кришталі показала:
Військовий, смілий, гарний на виду, —
Шукаю скрізь його, та хтозна, чи знайду.
С о л д а т и
Кріпкії зáмки —
Мури зубчаті,
Пишні дівчата,
Ще й гордуваті —
Здобич солдата!
Красна в нас плата
За смíливий труд!
Завше ми радо
Йдем за трубою,
Як до утіхи,
Так і до бою.
Любо нам жити,
Мило нам битись,
Замки й дівчата
Мусять скоритись.
Красна в нас плата
За сміливий труд!
Візьмуть солдати
Й далі ідуть.
Ф а у с т і В а ґ н е р.
Ф а у с т
Від криги звільнив закуті хвилі
Ясної весни животворний зір;
Полів зеленіє весела шир;
Стара зима у люті безсилій.
Втекла до схову суворих гір
І посилає подеколи звідти
Зернистого снігу спізнілу стягу,
Що зникне вмить на зеленім лугу,
Бо білого сонце не хоче терпіти;
Всюди буяє ріст і цвітіння,
Все одягає барвне одіння,
І як немає квіток ще тут,
То їх замінює вбраний люд.
З гірки цієї обернися
І на місто подивися:
Як із темрявих воріт
Весело висипав люд, мов цвіт.
Сонце всіх їх радо віта:
Це ж бо день воскресіння Христа,
Та й самі вони з мертвих встали,
Вийшли з тісних, ядушних домів,
Кинули темні горища й підвали,
Стіни гнітючі майстерень, цехів,
Вирвались з вулиць щемких оков,
Із святобливого смерку церков —
Вийшли всі до світла яснóго!
Глянь-бо, глянь, народу якого
Розійшлось по садах, по полях,
А ріка тече розлого,
Вся в веселих, рухливих човнах.
Од берега, до краю повен,
Одчалює останній човен;
Навіть з далекої гори
Убрань мигочуть кольорú…
А он — селян святкові зграї,
Тут люди раді, як у раї,
І скрізь один лунає крик:
Ось тут я справді чоловік!
В а ґ н е р
Шановний докторе, із вами
Приємно й корисно пройтись;
А сам би я не зміг гулять між мугирями,
Бо грубости я не виношу скрізь.
Цей крик і зик, скрипки, скраклі
Для мене зроду ненависні:
Так репетують, мов їх гонять духи злі,
І це в них гра, і це в них пісня!
С е л я н и
(танцюють і співають під липами)
Ой пастушок прибравсь в танок,
На жупанку — стрічок, квіток —
Як мак той, процвітає…
Під липою гульня вже йде,
І всі танцюють, аж гуде —
Гей, гоп! Гей, гуп!
Топо-топ! Тупу-туп!
Ще й скрипка витинає.
Ось пастушок прискорив крок,
Та шусть в гурток, та до дівок,
І вже одну штовхає…
Та обертається мерщій:
«Агій, дурний, який швидкий —
Гей, гоп! Гей, гуп!
Топо-топ! Тупу-туп!
Звичáю мов не знає!»
Та пастушок її в кружок,
Направо стриб, наліво скок —
Плахіття тільки має!
Розчервонілись — аж горять,
Втомились — сіли спочивать,
Гей, гоп! Гей, гуп!
Топо-топ! Тупу-туп!
Він дівку підмовляє.
«Ой пастушок, голубчичок!
Слова ж твої, як той медок,
А не зведеш, буває?»
А він її у гай веде,
З-під липи ж їм танець гуде —
Гей, гоп! Гей, гуп!
Топо-топ! Тупу-туп!
Ще й скрипка витинає…