В а ґ н е р
І я, було, частенько химерую,
Але в таких дурницях не смакую.
Набриднуть швидко всі поля й ліси;
Пташині крила — то мені до лиха;
Книжки, книжки читати — от де втіха,
Немає в світі кращої краси!
Вони скрашають вечори зимою
І зогрівають серце і думки,
А розгорну пергамени шумкі —
То й небо те, здається, тут, зі мною.
Ф а у с т
Тобі одна знайома путь,
А я — стою на роздорожжі…
У мене в грудях дві душі живуть,
Між себе вкрай не схожі — і ворожі.
Одна впилась жаждиво в світ земний
І розкошує з ним в любовній млості,
А друга рветься в тузі огневій
У неба рідні високості.
О духи, духи, ви ж тут є,
Ширяєте між небом і землею,
Зійдіть до мене й силою своєю
Змініть, змініть життя моє!
Коли б плаща чарівного я мав,
Щоб він мене поніс у світ незнаний,
То я б його, щасливець незрівнянний,
І за царську порфіру не віддав.
В а ґ н е р
Не викликай тих духів навісних,
Що в мареві над нами в'ються роєм:
Даремно людям ждать добра від них,
Вони приносять звідусюди зло їм.
Із півночі кусливі духи йдуть,
І зуби, й язики у них гостренні,
Зі сходу сонця нам вони засуху шлють,
Сухотами згризаючи легені,
Із півдня, із розпечених пустинь
Спекотою палючою діймають,
Із заходу не прохолодну тінь,
А зливу, як потоп, на ниви насилають.
Лиш позови — вони з'являються на клич
Готові враз на згубу і на шкоду,
Та, хоч і ангельська в них річ,
Вони диявольського роду,
Але ходім! Уже зовсім стемніло,
Холодна мла полями залягла;
Кортить увечері до хатнього тепла!
Та що ж ти став і дивишся здуміло,
Мов поночі побачив дивне щось?
Ф а у с т
Собака чорний он там по ріллі блукає.
В а ґ н е р
Та бачу й я — нічого в тім немає.
Ф а у с т
Ану пригляньсь, на що воно здалось?
В а ґ н е р
То, мабуть, пудель, що шукає
Свого хазяїна сліди.
Ф а у с т
А глянь, як він спіралями кружляє,
Зближаючись щораз до нас сюди!
За ним слідком у грі витворній
Мигочуть іскри голубі…
В а ґ н е р
Та що це ви? Там просто пудель чорний,
А інше все примарилось тобі.
Ф а у с т
Мені здається, ніби він проводить
Чаклунський круг навколо наших ніг.
В а ґ н е р