Ф а у с т
Хто ж я такий, що досягти
Я мрії людськости не можу,
Якою душу я тривожу?
М е ф і с т о ф е л ь
Кінець кінцем, ти — тільки ти.
З мільйонів кучерів дістань собі перуки,
На височеннії зопнися закаблуки,
Але й тоді ти будеш — ти.
Ф а у с т
Не радує мене тих знань скарбниця,
Що я збирав на протязі років…
Я ніби й ріс — а добре придивиться,
То духом я ні крихти не зміцнів;
Не став я ні на волос вищий,
До безконечного не ближчий.
М е ф і с т о ф е л ь
Мій друже, дивишся на речі
Ти якось надто по-старечи;
Ні, треба діяти не так,
Поки в житті ми чуєм смак.
Кат знає! Руки, ноги маєш,
І голова, і зад — все є…
А те, чим вільно користаєш,
То, може, скажеш, не твоє?
Шестірку коней я впряжу,
Коли купити їх до змоги,
І, хоч людина, а біжу,
Як звір двадцятьчотириногий!
Мерщій покиньмо всі думки
І в світ пориньмо навпрямки!
Хто в мудрощі химернії заходить,
Той мов осел, невдаха-довговух,
Якого пустирем мара по колу водить,
Коли кругом хвилює пишний луг.
Ф а у с т
З чого ж ми почнемо?
М е ф і с т о ф е л ь
Мерщій відціль біжім!
Та це ж катівня, а не дім!
Себе ти тут даремно душиш
І хлопчаків нещасних сушиш;
Нехай сусіда цим живе,
Товче, як знає, воду в ступі…
Чи тим малим ти скажеш щось нове?
Вони для того надто глупі.
Ось чуєш, вже один іде!
Ф а у с т
Я не прийматиму нікого.
М е ф і с т о ф е л ь
Та бідний хлопець довго жде,
Невже ж і піде без нічого?
Стривай, цей плащ і шапочка оця
Мені якраз, здається, до лиця.
(Перевдягається).
На мене сміло покладайся,
Я хлопчику скажу два-три слівця,
А ти іди в дорогу вже ладнайся.
Фауст виходить.
М е ф і с т о ф е л ь
(у Фаустовій довгій одежі)
Зневаж лиш розум і знання —
Найвище людське надбання;
Хай дух олжі тебе охмарить,
Дивами злудними обмарить, —
Тоді робота нам легка…
Йому діставсь на долю дух бентежний,
Що мчить усе вперед, усе чогось шука,
Рвучись кудись в простір безмежний,
Од втіх земних він утіка.
Втягну ж його в життя розпусне,
У світ нікчемностей липкий,
Хай б'ється, борсається, грузне,
Нехай в ненаситі своїй
Жаждивими устами дарма ловить
Примарну їжу і пиття, —
Коли б і не вдалось мені його підмовить,
То він би й сам пропав без вороття.
Увіходить у ч е н ь.
У ч е н ь
У цьому місті я новак,
Сюди осміливсь завітати,
Щоб мужа вченого пізнати,
Якого тут шанує всяк.
М е ф і с т о ф е л ь
Вельми вдячний вам за цюю честь,
Та таких, як я, немало єсть.
Ви що, уже взялися за науку?
У ч е н ь
О, прийміть мене під вашу руку!
Я з щирим серцем сюди прийшов,
Є й грошенята, і свіжа кров.
Довго мене не пускала мати,
Та дуже хочу мудрість пізнати.