Почувши, що годі жити,
Усе роздав синам:
«Усе беріте, діти,
А кубка не віддам!»
Сидів він на бенкеті,
І все лицарство з ним,
У замку на бескеті,
Над берегом морським.
Допив живець д'останку
Старенький бенкетар
І в буйні хвилі з ґанку
Жбурнув священний дар.
Ось кубок летить, мигоче,
Ось вир його схопив…
А цар склепив свої очі
І більше вже не пив…
(Одчиняє шафу, щоб повісити одежу, аж бачить — скринька).
Звідкіль взялась тут скринька ця мала?
Таж шафа замкнена була.
Що за притичина? І що в ній може буть?
А, знаю, мамі хтось приніс
В заклад під позичку, мабуть.
Ось ключик на шнурочку звис…
А що, як взять та й відімкнуть?
Ой, що це? Боже милий! Глянь,
Чи бачила ж таке я на віку?
Убір! В святковий день найбільша з пань
Наділа б радо річ таку!
А як мені в цім ланцюжку?
Чиї ж то всі оці розкоші?
(Убирається й розглядається в дзеркалі).
Ой, а сережечки ж хороші!
Вберись — і вже зовсім не та…
Що врода й молоді літа?
До них тепер байдужі всі,
І похвали твоїй красі
Бринять, неначе докори.
Всі злота ждуть,
На злото б'ють —
Горе нам, бідним, горе!
НА ПРОГУЛЯНЦІ[59]
Ф а у с т проходжується в задумі. Підходить М е ф і с т о ф е л ь.
М е ф і с т о ф е л ь.
Бодай тобі зрáдне кохання! Бодай тебе в пекла стихію!
Я кляв би іще чимсь гіршим, але, на жаль, не вмію!
Ф а у с т
Який це дрік тебе вджиґнув?
Чого це ти так чудно кривиш морду?
М е ф і с т о ф е л ь
Радніший я продатись чорту,
Коли б я сам не чортом був!
Ф а у с т
Тобі цей сказ якось не личить.
Та що ж могло тебе так спантеличить?
М е ф і с т о ф е л ь
Та що? Убір, що Ґретхен я дістав,
Піп загребущий одібрав!
Побачила ту штучку мати
І зразу стала потерпати:
Тонкий у неї аж надто нюх,
Весь ніс просяк молитовника дух, —
Обнюхує і се, і те,
Чи воно грішне, чи святе,
А що вже убір — то й видом видать,
Що не яка в нім благодать.
Доню! — рече — неправе добро
Душу бентежить, збурює кров.
Божій матері його віддаймо,
На манну небесну уповаймо!
А Ґретонька закопилила губи:
Дарованому коню та дивúться в зуби?
Той, певно, Бога в душі мав,
Хто їй ту цяцю підослав…
Та мати священика приводить,
Той скоро справі кінця доходить,
Сподобався йому дарунок.
Добре, глаголе, єсте вчинили!
Хто алчність боре, той Господу милий.
А в нашої церкви добрий шлунок,
Вже скільки царств вона пожерла,
А ще з переїду не вмерла[60]:
Тільки церква, мої любі діти,
Може неправе добро стравити…
Ф а у с т
Та ні: євреї і царі
Також до того штукарі.
М е ф і с т о ф е л ь
Взяв піп пояс, ланцюжок, кільце
От буцімто полова все це,
Чи там подякував, чи ні,
Мов за горішки ті дрібні,
Пообіцяв в небесах награду —
Й залишив маму вельми раду.
Ф а у с т
А Ґретхен?
М е ф і с т о ф е л ь
Тá собі сидить,
Не зна, небога, що робить,
Думає про убір — аж до сліз,
Ще більш про того, хто приніс.
вернуться
60