Він іноді мріяв: от народиться дитина, баба Ліза переїде до Америки. Буде жити у будинку престарілих, який у п’ятнадцяти хвилинах пішки від його будинку. Натан туди вже не один раз заходив, і з директором познайомився, і з їхнім соціальним працівником разом склали і відправили кілька листів впливовим особам та організаціям.
Уявляв собі, як всі зберуться в них вдома, всі покоління — і правнука, і прабабуся. Простягнуться ниточки, поєднаються крізь час та простір. І тоді все в житті стане на свої місця. І буде так, як має бути.
Бабі Лізі також передалися його сподівання, наче «заразив» її Натан своїми мріями. Старенькі теж, виявляється, люблять помріяти. Чому ж усім можна, а їм ні? Коли-не-коли, та й питала, чи щось чутно нового про той її «історичний» переїзд, чи є якісь новини.
І нове диво сталося. Не такого рівня, як вагітність Ані, а трохи менше. Але все одно — диво.
Прийшов папір з однієї благодійної єврейської організації. Рекомендованим листом. В тому папері з офіційною шапкою, печатками та підписами повідомлялося, що ця організація згодна допомогти Натану в його «справі» з Єлизаветою Марківною. Готова розмістити бабу Лізу у той будинок престарілих, що біля будинку Натана. Візьме на себе оплату її утримання там до тих пір, доки вона не отримає державну медичну страховку і грошову допомогу. Навіть з її переїздом в Америку готові допомогти.
Все було чудово в тому прекрасному папері. Одне лише було погано. Не дочекалась його бабуся Ліза. Померла.
2007 рік.
---------------------------------------------------------------------------------