— Яка в тебе професія? — повторила своє запитання дівчина.
Думки кружляли в мозку Іштвана, як сніжинки в хуртовину.
«Що їй треба від мене? Хто ця русява фея і чого вона добивається? Щось питає… Так, так. Про його професію. В нього немає професії! Не чіпали б його… А гарна дівчина! Як би він хотів її обняти… Що вона каже?»
— Пий… Давай вип'ємо! — умовляла Єва. Офіціант приніс чорну каву і лікер.
— Випий каву, — сказала дівчина. — Ти дуже п'яний.
— Я… Я… п'яний? — насилу видавлюючи з себе слона, спитав Іштван. На його обличчі відбилась впертість. — Все одно… не питиму… не хочу кави… — Він вхопив чарку лікеру і, закинувши назад голову, одним ковтком спорожнив її. Відразу здригнувся, лице скривилося в гримасі. Видно було, що напій не припав йому до смаку.
— Ходімо танцювати, — запросила дівчина.
— Я… не… вмію.
— Не вмієш танцювати? — дивувалася Єва. — Ти не вмієш танцювати?
— Ні.
— А чим ти займаєшся? — вже втретє спитала дівчина.
— Я медик, — відповів хлопець. Обличчя його зблідло, по скронях стікали краплі поту. В обважнілій голові ще дужче паморочилось. Іштван судоожно тримався за ріжок стола. Дівчина помітила, що йому погано. Вона схопилася з місця.
— Посидь тут, — прошепотів Іштван, — не кидай мене, о… Ти така гарна… — Голос його звучав ніжно, він ішов неначе з самих глибин душі.
— Гроші в тебе є? — спитала дівчина і знову підсіла до нього.
— Є… мені дуже погано… дуже…
Єва махнула офіціантові.
— Дайте рахунок.
Вона знайшла у хлопця бумажник і розрахувалась.
— Я скоро повернуся, — шепнула офіціантові і допомогла Іштванові стати на ноги. Він зовсім обм'як. Його очі самі заплющувалися.
— Візьми мене під руку, — наказала Іштванові дівчина. — Фері, замов таксі, — звернулась вона до старшого офіціанта.
Поки вони вийшли з приміщення, машина вже прибула.
…Іштван прокинувся від того, що сонце світило йому прямо в обличчя. Він розплющив очі, втупив погляд у стелю. Потім сів і озирнувся навкруги.
«Де я?» — напружено роздумував хлопець. Це не його квартира. Через велике вікно, що сягало до самої підлоги, в кімнату широким струменем лилося проміння осіннього сонця. Вдалині виднілися коричнево-зелені схили гір. Вчорашній дурман давався взнаки: у голові шуміло, паморочилось.
Він схопився з ліжка.
«Як я потрапив у чужу квартиру?»
Ще раз оглянувся навкруги. Це була скромно, але зі смаком обставлена холостяцька квартира. Низький диван, шовкова ковдра тютюнового кольору. Перед вікном — столик для гри в карти, навколо столика три маленьких глибоких крісла. Праворуч від вікна потрійна шафа, радіоприймач. На одному з крісел лежав його акуратно складений одяг. Хтось роздяг його. Він стояв у трусах і майці. Відчув, як раптом почервонів, його погляд, що блукав по кімнаті, привернула фотографія над диваном. З неї посміхалась білява дівчина. В мозку блискавично все проясніло. «Боже мій, це ж офіціантка з ресторану».
На столі лежав його бумажник, біля нього записка. В записці дрібними бісерними літерами було написано:
«Іштване! (твоє ім'я я прочитала в заліковій книжці). Коли б я повезла тебе додому, мати, певно, дуже розсердилася б. Не знаю, яке в тебе горе, але розумію твій настрій. Я теж була колись студенткою. Якщо не помиляюсь, ти пропив гроші, і тепер немає чим заплатити за екзамени. Позичаю тобі п'ятдесят форинтів. Повернеш, коли будуть. Не сердься, що я роздягла тебе. Хотілося б знати, що тебе так мучить. Я, на жаль, мусила повернутися на роботу. Якщо захочеш, навідайся до мене коли-небудь. Ключ віддай двірникові.
З привітом
Єва Шоні».
Іштван вражено читав листа. Хто ця дівчина? Чому вона дбає про нього? Він згадав події вчорашнього вечора і відчув гострий сором. Усіх подробиць не міг пригадати, але пам'ятав, що під кінець йому стало дуже погано. Значить, гарну офіціантку, яка подавала хліб, звуть Євою Шоні. Єва — миле ім'я. Вона думає, що в нього є мати. Іштван гірко всміхнувся. Підійшов до вікна і виглянув.
— Це десь в Уйліпотвароші [3] , — спробував він встановити своє місцеперебування.
«Пропив гроші…» Добре було б, якби це було так. Та тепер йому не треба турбуватися, де взяти гроші на екзамени. Значить, дівчина теж була колись студенткою. Чому ж вона розносить у ресторані хліб?
Він зайшов у ванну, прийняв холодний душ. Одразу відчув себе бадьорішим. Потім перевірив бумажник. Усе було на місці. З двохсот форинтів лишилося двадцять. Ні, навіть у такому разі він не прийме від дівчини п'ятдесят форинтів. Треба якнайскоріше знайти якусь роботу.